За пару місяців до нашого весілля із Сергієм ми вирішили пожити разом. Це здавалося ідеальним планом: ми змогли б дізнатися одне одного якнайкраще і одночасно займатися організацією весілля.

Але, як виявилося, спільне життя виявилося не таким вже й простим. Перші тижні спільного життя здавалися чарівними.

Ми вечеряли разом, дивилися фільми, обговорювали деталі весілля. Але незабаром почалися суперечки з приводу побутових дрібниць.

“Ти знову залишив брудний посуд у раковині!” – обурювалася я одного ранку. “А ти постійно забуваєш вимикати світло у ванній”, – парирував Сергій. Сварки ставали все частіше та гарячіше.

Ми обидва були вперті і не хотіли поступатисяодин одному. Наші суперечності стосувалися всього: від розподілу домашніх обов’язків до вибору кольору скатертини для весілля.

Якось увечері, після чергової суперечки про те, хто має виносити сміття, ситуація досягла кульмінації. “Можливо, нам не варто одружуватися, якщо ми не можемо вирішити навіть такі прості речі?”

– Вигукнула я, не стримуючи сліз. Сергій дивився на мене з жалем. “Можливо, ти маєш рацію. Давай відкладемо весілля.” Ми вирішили розійтися на якийсь час, щоб обміркувати все.

Зараз, озираючись назад, я розумію, що ці дрібниці були лише приводом. Справжня проблема полягала у нашому небажанні йти на компроміс та розуміти один одного.

Наразі ми все ще думаємо, чи є шанс у наших стосунків. Ми зустрічаємося, обговорюємо те, що сталося, і намагаємося зрозуміти, чи можемо ми бути разом.

Наша історія ще не закінчена, і я сподіваюся, що ми знайдемо спосіб подолати ці труднощі та побудувати щасливе майбутнє разом.

КІНЕЦЬ.