Вадим довго мучився, не знаючи, як вчинити. Думка про те, що його кохана дружина може зраджувати, була для нього нестерпною. І хоча він не був упевнений у словах незнайомки, її впевненість та конкретика вразили його.

“Ти маєш знати правду” – сказала вона, зустрівши його на вулиці.

Її очі висловлювали щиру турботу. У призначений час, з тяжким почуттям у грудях, Вадим підійшов до вказаного будинку. Він стояв у тіні, чекаючи Марію. Через кілька хвилин він побачив її , як вона йде до під’їзду у

супроводі чоловіка. Вадим відчув, як у нього стискається горло. Однак коли він вирішив підійти ближче, то усвідомив, що чоловік – це її брат, Ігор.

Вадим одразу підбіг до них: “Маша? Що ти тут робиш з Ігорем?” Марія була також здивована побачити його: “Вадик, це …

Це не те, що ти подумав. Я не могла тобі сказати, тому що сама була здивована. Але Ігор зв’язався зі мною після стількох років.” Ігорь додав: “Пробач мені, Вадиме.

Мені соромно за те, що я залишив сім’ю і рідних стільки років тому.

Я повернувся, щоб спробувати виправити свої помилки.” Вадим, намагаючись взяти себе в руки, відповів: “Але чому ти не сказала мені? Я думав…” Марія перебила його: “Я знаю, що ти думав. Але я не знала, як пояснити це.

І я боялася, що ти не зрозумієш.” Вадим узяв її за руку: “Ти моя дружина.

Ми повинні довіряти один одному.” Вони провели вечір у кафе, згадуючи минулі часи та намагаючись знайти шлях до зцілення старих ран.

Незнайомка, яка підказала Вадиму, виявилася старою знайомою Ігоря, яка, певне, неправильно зрозуміла ситуацію. Повернувшись додому, Вадим і Марія обнялися, дякуючи долі за можливість розібратися у всьому і стати ще ближче один до одного.

КІНЕЦЬ.