За останні кілька років моє життя кардинально змінилося. Коли здоров’я бабусі погіршилося, моя мама була переповнена горем, а я, будучи єдиною онучкою, вирішила присвятити свій час турботі про неї.

Виїжджаючи до села, я не очікувала, що ця поїздка принесе стільки змін.

Перші дні пройшли в метушні та турботах. Вечорами я часто гуляла селом, намагаючись освоїтися і знайти якусь розвагу.

Одного з таких вечорів я зустрілася з Ванею, онуком сусіда бабусі. Він приїхав із міста, щоб допомогти своєму дідусю.

“Ти новенька тут?” – спитав він, побачивши мене на лавці біля старого дуба. “Так, приїхала допомогти бабусі. А ти?” “Та сама історія. Тільки з дідусем.”

Наші розмови ставали довшими з кожним днем. Виявилось, у нас було багато спільного.

Ми обидва навчалися на мистецтвознавців, любили класичну музику та були фанатами старих фільмів. Місяці пролетіли непомітно. Наші прогулянки стали звичкою, а дружні розмови стали чимось більшим.

Бабуся, помітивши нашу симпатію, часто підколювала нас: “Бачу, ви з

Ванею чудово ладнаєте. Сподіваюся, у мене буде шанс потанцювати на вашому весіллі.” Ваня зніяковіло посміхався, а я червоніла, але в глибині душі я відчувала, що між нами щось відбувається.

Через рік після нашої зустрічі, стоячи біля того ж дуба, Ваня опустився на одне коліно і сказав: “Ти стала для мене особливою людиною.

Будь ласка, стань моєю дружиною!” Моє “так” прозвучало швидко та впевнено. Весілля було простим, але теплим, як і наші відносини, і з танцями бабусі. Та подорож до села змінила моє життя назавжди.

КІНЕЦЬ.