Мене ще в дитинстві привчали, що жінка має підтримувати чистоту і затишок в домі. Вчили готувати. Тому обід із трьох страв не проблема – годину часу, вдома завжди чистота – при бажанні, можна навіть їсти з підлоги. Чоловік досі радіє, що йому дістався таке скарб.

А його мама, всупереч стереотипам про злу свекруху, частенько просить у мене новенькі рецепти і нахвалює перед своїми подругами.

А ось моя двоюрідна сестра виросла в одній квартирі зі своєю мамою і нашою бабусею. Причому, скільки я себе пам’ятаю, там все по дому робила бабуся. Я жодного разу не застала Ніку на кухні або з віником в руках. Сестра так і виросла, взагалі до ведення домашнього господарства непристосованою.

Якось вона до мене забігла і побачила йоржик в унітазі, здивувалася. А коли я їй пояснила, що буду його чистити – обличчя Ніки витягнулося: – А його що, чистити треба?

Цей випадок досить красномовно ілюструє таланти сестрички. Незважаючи на те, що ми такі різні, ми дружимо. Раніше – між собою, тепер – сім’ями.

Я знаю, що завжди можу на неї покластися. Вона знає, що я віддам їй останню сорочку, якщо знадобиться. Ніка дійсно хороша: волонтерка, ніколи не пройде повз чужу біду, чуйна донезмоги. Вона любляча дружина, прекрасна мама, особистість.

Але, на думку бабусі, все це не має значення: головне, що Ніка – ганьба роду жіночого. Коли вона вступила до інституту, тоді тільки тітка і бабуся прочухалися: хто ж їх рукокрюку принцесу заміж покличе, якщо вона навіть яєчню посмажити не в змозі. Але було пізно: Ніка заявила, що ніколи в житті не візьме в руки ганчірку і ополоник.

Через це протистояння – її після навчання намагалися змусити зварити суп і помити підлогу, – сестра з’їхала: знайшла підробіток і перебралася до однокурсниці.

На третьому курсі Ніка познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Два роки вони зустрічалися, потім з’їхалися. Чоловік був в курсі повної відсутності у коханої кулінарного таланту і проблем з усіма іншими домашніми справами, але його це нехвилювало. Вони все одно одружилися.

Минув деякий час, тітка і бабуся на чоловіка Ніки готові молитися: прихистив білоручку, лише тільки б не кинув. А щоб не кинув, вони почали насідати з новою силою: жінка зобов’язана готувати, повинна драїти підлоги, начищати сковорідки. І моя сестра, у що б то не стало, зобов’язана цьому навчитися.

Добре, що сестрі з чоловіком пощастило: спочатку чистоту в їхньому будинку підтримував він, потім – найнята помічниця по господарству. Загалом, майже всіх все влаштовує. Мені на побутові здатності сестри всеодно – вона працює нарівні зі своїм чоловіком, вони можуть собі дозволити домробітницю. Так чому б і не так?

У моїй родині побут на мені – чоловік працює більше, зарплата у нього, відповідно, вище. І додому я повертаюся набагато раніше. Але у бабусі, останнім часом, швидке розлучення Ніки стало нав’язливою ідеєю. Ось кине її чоловік за невміння варити борщ, і все тут. «А де вона ще такого дурня знайде?» – каже бабуся. І в хід пішов шантаж спадщиною.

Бабуся розсудила так: квартира, в якій вони живуть з моєї тіткою, дістанеться її дочкам. А ось другу квартиру, яка бабусі перепала волею щасливого випадку, вона відпише мені. А Нікі – шиш, якщо, звичайно, вона не візьметься за розум і не навчиться належним жінці обов’язків. Хоча набагато логічніше було б залишити житло саме Нікі, якщо керуватися бабусиними міркуваннями, що ту все одно кинуть.

Сестра, почувши озвучені вимоги, покрутила пальцем біля скроні. Навіть заради спадщини вона не готова змінювати свої звички. Бабусю вона послала.

М’яко, але рішуче. За адресою, куди її відправила внучка-білоручка, бабуля йти відмовилася, і викликала мене на «сурьyoзну» розмову: друга квартира буде моєю. Я відмовлятися не стала. Ми сходили до нотаріуса, все оформили, я отримала виписку, що тепер я – власниця. Гроші з оренди, як і раніше, йдуть бабусі.

Одного бабуся не знає: потім, сподіваюся, що це відбудеться якомога пізніше, коли бабусі не стане, я продам квартиру і поділю гроші навпіл. І обов’язково віддам сестрі її половину. Ніка, коли я їй про це сказала, ледь не розплакалася. Сказала, що вона вчинила б так само. І я їй вірю.

Ну і нехай вона не може зварити макарони. Нехай не знає, з якого боку тримати пилосос. Зате Ніка – хороша людина. А це набагато важливіше, ніж смачний суп на плиті і вимита підлогу в квартирі.

КІНЕЦЬ.