Кілька тижнів тому наша мама раптово померла . Вона була ще сповнена життя, але доля, байдужа до її життєздатності, забрала її. Вона мирно злягла ввечері, а опівдні наступного дня її не стало.

На її поминках я опинилася серед родичів, які постійно хвалили мою сестру Лесю за те, що вона зробила життя нашої мами комфортнішою в останні роки.

Вони розповідали, як вона влаштувала туалет, настелила теплу підлогу і зробила інші покращення в будинку. Я не могла не згадати ті роки, коли мені було важко вести повноцінні розмови з мамою, бо вона завжди була зайнята ремонтом Лесі.

Леся, після того як її шлюб розпався, повернулася до нашого села з двома дітьми та шукала притулку під опікою нашої матері.

Незважаючи на труднощі, їй вдавалося працювати в Польщі, щоб утримувати сім’ю.

Під час поминок я несподівано оголосила про намір продати будинок нашої матері. Я розсудила, що високі ціни на нерухомість допоможуть мені зібрати початковий внесок за квартиру в столиці.

У кімнаті запанувала приголомшена тиша, всі погляди звернулися на нас з Лесею.

Сестра недовірливо подивилася на мене, не в силах зрозуміти, чому я вирішила продати будинок, який вона ретельно ремонтувала і вважала будинком для себе та своїх дітей?

Тепер мене вважають лиходійкою в нашому селі, звинувачують у безсердечності за те, що я хочу продати будинок нашої матері та виселити Лесю та її дітей.

Незважаючи на її внесок, я запитую себе: чому я повинна відмовлятися від своєї частки спадщини? Зрештою, хоч Леся і відремонтувала будинок, вона також жила в ньому, отримуючи зиск від усіх цих покращень.

Чому її зусилля повинні заперечувати моє право на власність чи потребу у фінансовій безпеці?