– Доброго ранку, Наталко! – Сашко присів на краю ліжка, збентежено тримаючи тацю зі сніданком. – Я, звісно, не вмію все красиво сервірувати, просто чашка кави з канапкою. Піде?

– Піде! – Наталка підняла подушку вище, присіла і взяла тацю.

У Сашку їй подобалося все – його увага, догляд, дотепність. Як шкода, що він завтра їде, так швидко пролітають ці три чудові дні…

– Ну, чого ти така сумна? – запитав Сашко.

– Тому що ти завтра їдеш, – зморщивши носик відповіла Наталка.

– Нічого страшного! Незабаром у тебе відпустка, і ти на весь місяць до мене приїжджаєш, а може, навіть і залишишся. До того ж у нас попереду ще цілий день. Не думай про погане, треба вже збиратися, опівдні виїжджаємо на природу. На човнику поплаваємо, на конях покатаємося – там є таке на тій базі.

Давай, пий каву й одягайся…

Наталя ліниво встала. Наче й так – день мав бути прекрасним, але все одно – час так швидко летить і скоро розлука…

До своїх 27 років вона не була заміжня, не мала дітей, а так хотілося сім’ю.

Був у неї роман, і не один, але якось не склалося.

Може Наталя дуже вибаглива була? Але, взагалі-то виходити заміж за будь-кого, аби тільки була сім’я, теж не хотілося.

А з Сашком все по-іншому… Він старший за Наталку на 11 років, був одружений, але теж там не склалося.

Познайомилися вони в інтернеті, не спеціально, а випадково – у коментарях зійшлися в думках і почали листуватися.

Сашко був звичайнісіньким чоловіком – працює на будові, у нього своя квартира, живе один, отримує середню зарплату.

Та й Наталка не багачка, що вже там… Найприкріше, що живуть вони у різних містах.

І поки що з відпустками складно. Але через пів року листування Сашко зміг узяти кілька днів вихідних, от і приїхав до неї.

Два дні й дві ночі вони були з Наталкою нерозлучні, вона теж взяла вихідні.

І ось на суботу Сашко вирішив зробити коханій сюрприз – запросив за місто, заздалегід все розрахував.

– Ти взагалі, чи що?! – бурчала мама.

– Кличеш сюди якогось пройдисвіта! Тут йому не місце! Потягне ще щось, а потім шукай вітру в полі. І чого тобі не глянути наших місцевих?

– Ой, мамо, ніби в нашому місті немає пройдисвітів!

– Так, і якби ти вибирала кавалера з іншого міста, то бодай багатшого, а звичайних будівельників в нас і так вистачає.

– Все, мамо, навіть слухати не хочу!

Вічно мама все зводила до грошей! Просто зациклило її.

Так вона з чоловіком і розлучилася – все їй мало.

І попередні кавалери дочки їй не подобалися, бо не багатії, але Наталка розлучалася з ними з інших причин…

Квартира ця, в якій Наталка зараз живе, раніше просто здавалася в оренду після того, як дідуся з бабусею не стало.

Наталя ледве вмовила матір, щоб жити окремо. Мама довго не погоджувалася – зайвий дохід втратять мовляв.

Але з мамою жити було неможливо! Вічно в неї якісь причіпки, навіть додому привести нікого не можна – а раптом пройдисвіти?

Взагалі з мамою більше не хотілося говорити про Сашка, хоч Наталка й розповіла їй частково про свої плани.

Навіщо?! Тепер тільки дзвонить і бурчить…

А Сашко добрий, найкращий чоловік у світі! Наталя обов’язково приїде до нього у відпустку, всього два місяці у розлуці, нічого, потерпить.

Наталя зібралися і вони поїхали, але перед тим треба було заскочити в магазин – купити продукти, замариновані шашлики й всяке таке, що беруть на природу…

– Наталко, це чоловіча справа вибирати продукти для пікніка, ти прогуляйся по магазинах, а я подзвоню тобі, зустрінемося біля входу.

Так і зробили. Наталка краєм ока помітила, що Сашко крутився біля ювелірного магазину, і це було приємно – явно хоче якийсь подарунок зробити!

– Щось довго він там вибирає… – подумала вона. – Ну та гаразд, час ще є.

Сашко прийшов з двома повними пакетами в руках, і вони вирушили на базу.

Як же ж добре! Хоч і був вересень, але було ще досить тепло, сміливці купалися в озері.

На конях Наталка відмовилася кататися – хіба для цього вона сюди приїхала?

Коні забирають багато часу, а його так мало.

А ось з човном простіше – Сашко сидить навпроти, гребе веслами, руки сильні, гарна картинка.

– Ех, Сашко-Сашко! – подумала Наталка. – Поклич ти мене зараз до себе, я б поїхала негайно, все б кинула!

А потім вони смажили шашлики біля альтанки. Вони у Сашка виходили набагато кращими, аніж той незграбний ранковий бутерброд з товстою скибочкою батона.

І все одно це було зворушливо. Сашко доглядав свою кохану, накладав їй у тарілку запечену картоплю, поливав кетчупом шашлик.

У тарілці все виглядало красиво, але у Наталки не було апетиту, і все через розлуку.

Вже перед сном, коли в неї зовсім зіпсувався настрій, Сашко дістав тонку золоту каблучку і простягнув її Наталці.

– Ось, хотів подарувати тобі перед самим від’їздом, але ти така сумна, тож скажу тобі зараз: виходь за мене заміж.

Подумай добре два місяці. На більшу каблучку я поки не можу розщедритися, але обручка буде більшою, я тобі це обіцяю! Напевно, ти любиш золото, як усі жінки, так?

Сашко мав рацію. Золото – це була пристрасть Наталки. Це, мабуть, єдина риса, яка дісталася їй від мами.

Вона із задоволенням приймала золото в подарунок, по можливості сама щось намагалася купити і покласти у скриньку.

Це все ж таки найкраща інвестиція, аніж гроші. Та й взагалі – вдягнути щось дуже гарне на свята було приємно.

Але справа навіть не в цьому – Наталка була дуже щаслива, що Сашко їй зробив пропозицію.

Ну, хоч трохи настрій піднявся…

…Вранці з готелю одразу вирушили на залізничний вокзал.

І ось – перон, закохані чекають на поїзди.

Стояла Наталка на пероні й сумувала. Сашко їй навіть квіти купив, щоб потішити, але все одно сумно було розлучатися.

Прощальний поцілунок, і Сашко поїхав…

…Вдома без нього порожньо. Наталка поставила квіти у вазу посеред столу. Сіла, подивилася на свою каблучку. Хоч скромна, але гарна. Сашко трохи не вгадав з розміром, але це дрібниця.

Завтра їй на роботу, а поки нехай полежить у скриньці.

Наталка відкрила шафку й очі вирячила від побаченого!

Немає скриньки! Взагалі ніде немає.

Вона заплакала! Мама була права – пройдисвіт! Наталя набрала номер телефону Сашка – він був вимкнений.

Та ні, такого не може бути! Треба заспокоїтись, сісти й згадати всі ці дні, проведені з Сашком.

Отож він приїхав… Два дні вдома вони взагалі не виходили нікуди. Наталка підфарбовувалася, відкривала тумбочку, скринька була на місці.

Вчора одягалися спішно, Наталка робила легкий макіяж і вибігала з кімнати кілька разів, коли Сашко збирав свій рюкзак у дорогу.

Отоді він і міг узяти золото, прямо зі скринькою, щоб відбитки пальців не залишалися. А потім був торговий центр, і Сашко сказав: «Погуляй по магазинах», і довго там щось порався.

А в ювелірному салоні є ще скупка золота, ось де все її золото! І каблучку цю купив для вигляду! Значить все це – і природа, і шашлик, і квіти, були за її рахунок?

Та ще й поживився!

У розпачі Наталя взяла букет і жбурнула його геть.

Ну, що тепер робити? Писати заяву! Зараз поки що нічого не треба чіпати, треба просто переодягтися. Хоч сьогодні і неділя, а поквапитися із заявою треба.

Але що вона про нього знає, навіть у паспорт не заглядала!

Ім’я, прізвище, по батькові, місто проживання – це може бути несправжнім.

Пролунав дзвінок телефону. Ну, звісно ж – мама! Як завжди “вчасно”, зараз ще й сваритися почне. Може не говорити їй про скриньку?

– Так, мамо, слухаю.

– Ти чого така засмучена? З кавалером щось не ладнається?

– Він поїхав… Та взагалі справа не в цьому, я поспішаю.

– Як поїхав? Так рано? Я думала, він на тиждень до тебе приїхав.

– Мамо, ну що ти хочеш, я поспішаю! З тобою зазвичай треба дві години розмовляти!

– Ось завжди в тебе так – як не подзвоню: “Мені ніколи”. Вже четвертий день ти і слова мені не даєш сказати. Що прямо така пристрасть у вас, ані хвилини спокою?

– Мамо у мене неприємності, можна сказати – серйозні проблеми!

– А чи не через скриньку ти сполошилася?

– А як ти знаєш? – Наталка здивовано сіла в крісло.

– Не бійся за своє золото, воно в мене. Тебе, ворону, вирішила врятувати. А раптом твій Сашко пройдисвіт? Я думала він далі гостюватиме, а ти на роботу вийдеш, він міг би і всю квартиру за цей час обібрати. Я сьогодні вранці приїхала, забрала хоча б скриньку. Хотіла тебе попередити, але ж ти весь час скидаєш дзвінок або тобі ніколи!

– Мамо! – ахнула Наталка. – Ти хоч би могла написати мені повідомлення? Я ж ледь хорошу людини щойно не звинуватила, заяву ледь не написала.

– Не люблю я писати ці повідомлення, окуляри треба, кудись поклала, шукаю ось, а без них мені не написати. Буде тобі уроком як не відповідати мені вчасно і як пройдисвітів додому водити!

Наталка скинула дзвінок – не хотіла вона більше говорити з мамою.

Вона поцілувала каблучку і дбайливо поставила назад квіти у вазу.

Сашко довго не дзвонив, але ближче до вечора все ж таки з’явився в мережі, сказав, що в готелі залишив зарядку і ледве знайшов підходящу в попутників.

Час пролетів непомітно, і вже Наталка гостювала в Сашка.

Вона прийняла його пропозицію і збирається залишитися в нього назавжди!

КІНЕЦЬ.