З Романом я познайомилась давно, ще зовсім молодою тоді була. Ми з ним дійсно щиро покохали одне одного.

А потім, несподівано для нас, я дізналася, що скоро стану мамою.

Мій Роман, правду кажучи, дуже хотів теж дитину, тому ми відразу вирішили не відтягувати і одружитись.

Всі ці дев’ять місяців мій чоловік від мене ні на крок не відходив, все говорив і говорив про те, що я найкраща в світі дружина і що йому дуже пощастило бути зі мною поруч, про таку людину в шлюбі лише мріяти можна.

А я біля нього така щаслива була, що й не передати. Такі слова і таку турботу хоче побачити та почути кожна жінка.

В призначений термін в нас з’явилась прекрасна маленька донечка, назвали ми її Марічкою.

Чоловік мій весь свій вільний час почав проводити з нею, він такий щасливий був. Не з нами обома, а тільки з своєю донькою.

Я ж зовсім перестала цікавити свого чоловіка, таке враження, що він перестав цінувати мене і дорожити мною. Мабуть через те, що після появи дитини, я набрала вагу.

Щиро кажучи, я давно перестала впізнавати себе в дзеркалі. Взятися за себе не виходило, ніколи на себе не вистачало часу. Ніякі гелі та відповідне харчування не допомагали мені, таке враження було, що вже нічого не можна змінити.

Неможливо завжди бути ідеальною у всьому. Це дуже складно – навести порядок в будинку, наготувати їжі для всіх на цілий день, зайнятися городом, погодувати господарство – і все це з дитиною на руках.

Коли вже собою займатися, як завжди на себе часу не вистачає, але у мене дійсно бракувало його.

Можливо, я б змогла впоратися з цією проблемою, якби чоловік мене хоч якось підтримував і в усьому мені допомагав.

Роман тільки все більше та більше віддаляється від мене, це було дуже помітно.

Він дуже часто просто взагалі уваги не звертав на мене, коли я поруч. Каже, що я негарна, що йому соромно разом зі мною по вулицях ходити. Мені навіть з ним за одним столом сидіти стало дуже важко. Він так коситься на кожен шматочок, який я підношу до рота, немов дорікає.

Роман навіть спати став в іншій кімнаті, що зовсім вже засмучувало мене.

Невже я настільки змінилася, що вмій чоловік так ставиться до мене, адже ще зовсім недавно він не міг від мене очей відвести. Щоб там не сталося, але ж я залишилася тією людиною, з якою він одружився, і яку щиро кохав. я ж не змінилася ні душею, ні характером

Ось як цікаво виходить і сумно, водночас. Поки я красива була, мій чоловік говорив, що кохає мене щиро, а тепер все, наче ніколи того кохання і не було наче не відчував тих щирих почуттів.

Ось якщо зможу стати такою як була, тоді, можливо, знову в коханні зізнаватися почне. Прикро звичайно через це, але що поробиш. Я повинна взяти себе в руки і змінитися. Заради коханої людини, заради своєї родини, заради нашого щастя, адже в сім’ї все залежить від жінки. Сподіваюся, у мене все вийде.

Та іноді до мене підкрадається сумнів. Якби Роман кохав мене, то хіба відвертався б від мене так легко? Чи варто берегти таку сім’ю і старатися змінювати себе заради такого чоловіка?

КІНЕЦЬ.