Продала я татову машину на якій їздила після того, як його нестало. Машинка, хоч і іномарка, але старенька і дуже сипалася, а залізяки на неї набагато дорожчі, ніж на вітчизняну, плюс страховка, перевзування.

Згідно із законом вона вже була моєю, тато за рік до того, як відійшов оформив її на мене, але по совісті я вважала, що вона все-таки і мамина.

Машину я продала всього за 2 тисячі доларів, ще подумувала купити шістку і пральну машинку-автомат, щось трохи підназбирала. Але мама попросила у мене ці гроші для знайомого фермера, мовляв дай в борг на кілька місяців, людині треба крутонути.

Я була не дуже задоволена, але мама натякнула, що машину вона з татом купувала і прав у мене моральних на неї немає, вірніше на виручені гроші.

Я віддала гроші і все, підозрюю у мами на той момент були шури-мури з цим дядечком, а зараз немає і грошей немає теж. Вчора шукала привід їй зателефонувати і вирішила за гроші запитати.

На мене мама накричала, психувала вся, мабуть, мужик на контакт не йде, а розписки немає і ніяких свідків. Кричала, що я тільки про гроші думаю. І взагалі їй ніколи, вона в санаторій збирається.

У підсумку ми без машини і без грошей. Знайомий юрист каже, що ми нічого не доведемо. І я на неї зла.

А ще спіймала маму на брехні: вона казала, що свої золоті прикраси у ломбард заклала, аби ми з

Настусею на море поїхали. А я їх знайшла у неї вдома, як лежали в кришталевій вазі так і лежать, я запитала чому вона збрехала, знову нерви, скандали, ну, ймовірно, хотіла, щоб я себе відчувала зобов’язаною і що заради нас вона готова останнє віддати.

Ось такі справи, прикро до сліз.

КІНЕЦЬ.