Моя свекруха завжди виявляла особливу любов до своєї дочки. Цієї неділі, під час вечері на честь річниці їх із свекром весілля, це яскраво виявилося вкотре.

Я тиждень роздумувала над подарунком, зрештою зупинилася на мультиварці-скороварці за 5.000 гривень із наших заощаджень.

З грошима у нас зараз туго, але ми вирішили, що головне – добрий подарунок. Сестра чоловіка, Тетяна, завжди була улюбленою дитиною.

Саме їй свекри подарували квартиру, коли ми все ще виплачуємо кредит за свою. Її дочка – обожнювана онука, тоді як наш син часто почувається обділеним увагою.

Я маю підозри, що і під час декретної відпустки Тетяна отримувала матеріальну допомогу від матері з батьком.

Тож на річницю Тетяна прийшла з порожніми руками. Я промовчав, вирішивши, що це їхня сімейна справа.

Проте переломний момент настав наприкінці свята.

Моя свекруха, пишаючись своїми домашніми помідорами, зібрала для Тетяни найкращі. Нам же вона запропонувала пакет із тріснулими, напівзгнилими помідорами.

Я відмовилася від пакету, заявивши, що несправедливо так по-різному ставитися до своїх дітей та онуків.

Свекруха засмутилася, а чоловік вважав, що я затьмарила їхнє свято. Однак я вважаю, що до членів сім’ї слід ставитися рівноправно та шанобливо.

Хіба неправильно було висловитися проти такого кричущого фаворитизму, хоч і через таку просту річ, як помідори?

КІНЕЦЬ.