Ситуація в моєї подруги зовсім непроста, але я не знаю взагалі, кому тут потрібно співчувати.

– Здавалося б, мало самим нам, мабуть, проблем з життя підкидає, – якось зі мною Ольга поділилася. – Так тепер ще й свекруха моя, для повного щастя. Розлучається вона зі свекром, уявляєш? Ми з моїм чоловіком вражені її рішенню, ніколи й не очікували подібного і подумати про це не могли.

Микола мені каже, що його рідна мати на старість років щось придумує таке незрозуміле, сама жене з дому гаманець. Батькам по 65 років, разом життя прожили, сина виростили, онуків вже в школу проводили. А тепер ось таке, виявляється, у них. Яка муха її вкусила? “Не можу більше з ним жити і не буду! Подаю на розлучення!”

З свекрами у Ольги відносини досить таки нормальні, можна сказати, але без особливої ​​близькості все у них. Разом вони ніколи не жили, на превелике щастя – тому що ужитися зі свекром, вважає Ольга, зовсім непросто.

Батько її Миколи людина дуже важка: занудний, впертий, сердитий, категоричний.

При цьому він вважає себе дуже добрим фахівцем буквально у всіх областях, від варіння манної каші до політики, і вічно лізе давати поради всім навколо: як одягатися, як виховувати дітей, як вести машину, як мити посуд.

При всіх своїх недоліках саме свекор всі роки був годувальником їх з дружиною сім’ї.

Свекруха в молодості заробляла дуже мало завжди, зараз у неї і копійчана пенсія, відповідно. Живуть вони недалеко від самої столиці.

Кінці в родині допомагали зводити доходи свекра: добротна пенсія та гарний підробіток.

Претензії свекрухи до чоловіка в основному стосуються побуту, здавалося б, не такі вже й важливі вони: за словами жінки, вона втомилася сорок років стояти біля плити.

Свекор абсолютно нічого не робить вдома: ні яєчню собі не може посмажити, ні чаю налити, буде сидіти та чекати, поки це зробить дружина його.

В обов’язки свекрухи входить також прання, прибирання, покупка одягу чоловікові та багато чого ще.

– Набридло вже його обслуговувати стільки років, вже втомилася дуже від цього, – заявила якось свекруха. – Сорок років на нього працюю. Та ще критику його слухаю постійно. Все, досить з мене такого чоловіка, більше так жити не хочу зовсім.

Ольга, щиро кажучи, дуже здивована: такого повороту ніщо не віщувало. Свекруха все життя робила усю «жіночу роботу» мовчки, без образ і претензій, і ніколи навіть спроб не робила залучити до чогось чоловіка.

Сміття викинути і то не просила: самій, каже, простіше. І раніше її все влаштовувало абсолютно, претензій не виставляла вона. А тут раптом такий різкий поворот, батьки все вирішують самі, а з дітьми, як виявляється, радитися зовсім не збираються.

– Квартиру розмінювати зібралася вони, у них хороша двокімнатна квартира, – продовжує Ольга. – Свекор отримував її ще в радянські роки. Микола каже: “Мамо, ну розмінятися на дві однокімнатні у вас не вийде зовсім. Та взагалі чудо буде, якщо вдасться купити хоч якесь окреме житло”.

Але найголовніше – як вона жити буде на свою пенсію одна? Я не уявляю зовсім. Ось скажи, яке може бути в такій ситуації розлучення? Що за нісенітниці якісь вона придумала.

– Слухай, ну вони дорослі люди вже давно, це їхнє життя, самі розберуться, що їм робити, – пояснила я Ользі.

– Та яке там самі вони розберуться, – сердиться Ольга. – Мати вже заявила, що сподівається на нашу допомогу! “Не кинете ж ви мене, каже”, каже. Одна вона не проживе, не впорається просто, не хоче бути одна на старості років до того ж. А там і з батьком доведеться щось вирішувати. Одна справа, коли люди похилого віку живуть разом, якось один одному допомагають, доглядають один за одним. І інше, коли вони зараз опиняться в різних кінцях, а допомагати їм обом прийдеться нам.

Ольга з чоловіком довгі роки жили досить скромно, платили кредит, ростили двох дітей, і нічого зайвого собі не дозволяли.

Максимум, що було хорошого – на Чорне море з’їздили пару раз, та купили недорогий автомобіль.

Кредит свій вони повинні закрити повністю в цьому році, залишилося зовсім небагато, і подружжя мріяло нарешті зітхнути і хоч трішки пожити для себе.

З’їздити з сім’єю в справжню подорож до Європи і в Азію, купити щось в будинок, змінити машину, замовити нову кухню.

– Треба вже починати збирати на освіту дітям нашим, час стрімко спливає, – зітхає Ольга. – Старший вже в сьомому класі, час йде швидко. Уже зараз пів класу з репетиторами. А нам які репетитори, у нас батьки розлучаються. Тільки від кредиту відчепися, як доведеться знову затягнути паски.

Ольга вважає, що свекруха поводить себе вкрай безвідповідально і егоїстично. Власних накопичень у неї практично немає, працювала вона все життя абияк, лише так, щоб десь рахуватися.

При першій же можливості вийшла на пенсію і ось вже багато років живе на доходи свого чоловіка, не шикує, звичайно, але і далеко не впроголодь сидить.

А можливо, невістка права, свекруха в такій ситуації не має права розлучатися з чоловіком? Її доходи цього не дозволяють, сама вона не проживе, без допомоги.

Можливо, вже в такі роки мати повинна жити в шлюбі і не морочити дітям голови. У них і так своїх власних проблем ціла купа, діти ще зовсім маленькі, в них ще вкладати та вкладати.

Микола може сказати матері, що утримувати її в разі розлучення не буде. Розлучення – це її каприз, а капризи – за свої гроші, будь ласка.

Або син в будь-якому випадку зобов’язаний допомагати  своїй мамі у не простий для неї час в житті і вона не має звітувати їм, навіть, якщо це їм лише додасть купу проблем? А жити матері в шлюбі або однієї – це не його справа?

От тільки Ольга дуже сердита на свекруху, сама вже хоче з нею поговорити, сказати, щоб жила зі свекром і нічого не вигадувала.

Та я сама не знаю вже, заплуталася. Хто ту правий: свекруха чи невістка?

КІНЕЦЬ.