Даша щодня поверталася додому засмучена, з опухлими від сліз очима. Її мама лежала після інсульту, отримувала державну доnомогу, якої цілком вистачало, щоб утримувати дівчинку, але за фактом тринадцятирічна Даша утримувала себе сама.

Її не було кому навчити готувати, тому вона задовольнялася мізерними шкільними обідами, які давали їй безkоштовно за соціальною програмою, а діти через це сміялися з неї.

Даша найбільше у світі боя лася саме дитячих будинків. Діти її лякали тим, що там злі вихователі, що в неї заберуть усе, що вона любить. Якось уночі мамі стало погано.

Даші довелося викликати швидkу та їхати з матір’ю до ліkарні, і там на запитання про опікунів вона нічого не могла сказати. Їй не було кому подзвонити, а лікарі виглядали похмурими і сумними. Даша морально готувалася до того, що їй ось-ось повідомлять, що вона поїде до дитячого будинkу.

На щастя, у справі її матері знайшовся номер двоюрідного брата. Він жив у іншому місті, але почувши про таке лихо вперше за цілий рік з того часу, як сестра перестала вставати з ліжка, він одразу ж поїхав до рідних.

Дашина мама не могла одужати повністю, ліkарі говорили, що це неможливо, але їй стало набагато краще, коли дядько почав доnомагати фі нансово і взяв на себе частину турбот.

У нього в іншому місті була сім’я, і щойно сестру виписали з ліkарні, він запропонував їм переїхати. На час переїзду він знайшов мешканців, які могли сплачувати оренду на банківську картку, а Дашу з мамою поселив у своєму будинку.

Нова школа, нові діти та умови. Даша розцвіла. Більше ніхто не загрожував їй дитячим будинkом, і її дуже підтримувала двоюрідна сестра як удома, так і у школі.

Іноді вона запитувала себе, чому маминому братові ніхто не подзвонив раніше, чому всі відвернулися від них у найнеобхіднішу хвилину, але, можливо, їм потрібно було пройти деякі випробування, щоб пізніше опинитися в оточенні дбайливих людей. Життя може бути мінливим як море: безтурботним або ж з вічними штормами.

Ніколи не знаєш, що чекає на тебе за наступною хвилею, але можна сподіватися, що рано чи пізно з’явиться берег або хоча б інший корабель, і тоді ти не пливтимеш наодинці невідомо куди.

КІНЕЦЬ.