Олена повернулася з роботи рано. Вона взяла відро зі сміттям, вийшла з квартири, але забула ключі. Від протягу зачинилися двері. Олена попросила телефон в сусідів і подзвонила чоловікові. – Приїжджай швидше! – сказала вона і пішла до сусідки чекати на Романа. Раптом вона почула якийсь гуркіт. Олена глянула у вічко і застигла від здивування. Її коханий Роман вийшов з квартири сусідки Ольги. Тут Олена все й зрозуміла

Олена зі своєю найкращою подругою Наталею сиділи на кухні, пили чай з печивом.

-Якби мені хтось раніше сказав, що нова квартира може стати причиною розлучення, я б просто розсміялася, – сказала Олена. – Це ж треба таке вигадати! – вона несхвально хмикнула. – А от зараз я вже сміятися не буду…

-Це точно, – Наталя розуміюче кивнула головою.

…Олена з чоловіком кілька років прожили в гуртожитку, в кімнатці, що дісталась Олені у спадок від дядька.

В одній із сусідніх кімнат у блоці жила одна жінка, яка без кінця сварилася з Оленою і її чоловіком Романом через кожну дрібницю.

Зате мешканців іншої кімнати ніхто ніколи не бачив, а на дверях був великий навісний замок.

Молоде подружжя не влаштовувало галасливих вечірок і не водило гостей.

Натомість бабця-сусідка веселилася по повній програмі.

Її «друзі» приходили до неї гульбанити в будь-який час доби. Часто вони вже веселі, помилялися дверима і починали дзвонити у двері до Олени й Романа.

Словом, поступово цей гуртожиток набрид Олені настільки, що вона поставила чоловікові умову – або він заробляє на пристойну квартиру, або вони переїжджають жити до батьків Олени.

Роман запереживав, набрав у фірмі, де він працював більше замовлень і якось таки назбирав необхідну суму.

А через три роки сім’я, продавши кімнатку в гуртожитку і доклавши потрібну суму, купила таки нехай і невеличку, але свою власну квартирку в гарному будинку і в хорошому районі.

Олена аж сяяла від щастя, з того самого моменту, як повернула ключ у замку в дверях своєї нової квартири.

Вона була у захваті від усього – і від ніжного кольору шпалер, і від гарного лінолеума, і від широких підвіконь, і крихітного балкончика…

Поки вантажники заносили меблі, Олена милувалася виглядом з вікна. Воно якраз виходило на дитячий майданчик перед будинком.

Пройшов місяць щасливого життя у нові квартирі.

Олена була дуже щаслива і спочатку й не зрозуміла, що до неї прийшла біда…

А зʼявилася вона на порозі її квартири в образі елегантної молодої жінки, яка назвалася сусідкою з квартири праворуч.

Оля, так представилася нова знайома, попросила позичити солі. Олена наповнила сільничку і запросила сусідку на чай. Все ж таки треба заводити добрі стосунки із сусідами…

Симпатія була взаємною і жінки почали бігати одна до одної «на п’ять хвилин», які зазвичай затягувалися на годину.

Чоловіки, Роман і чоловік Ольги Петро, посміювалися з дружин, але не противилися їхньому спілкуванню.

Вони теж подружилися і часто проводили час у гаражі біля будинку, де не стільки лагодили машину Петра, скільки базікали.

Все було чудово. В Олени з’явилася подруга, а в Романа – хороший друг. Але потім Петро поїхав у відрядження…

Восени Петро поїхав у тривале відрядження. Ольга з чоловіком не поїхала, казала, що на роботі не відпустили. Олена її жаліла, але даремно…

Спочатку Роман почав затримуватися після роботи. Осінь була дощовою, але він щоразу з’являвся на порозі в сухому плащі.

-На машині підвезли, пощастило, – щоразу говорив він дружині.

А далі більше. Варто було Олені сісти за улюблений вечірній серіал, як Роман одразу заявляв, що йому треба сходить в магазин, мовляв, щось забув купити з продуктів.

Чому Роман щоразу забував купити це все по дорозі додому Олена не розуміла.

Вона співпереживала героям-коханцям свого серіалу, а водночас за її спиною, а вірніше, за стіною, розгорталися неабиякі пристрасті…

Зрада Романа відкрилася раптово. Олена того дня рано повернулася додому з роботи і, знаючи, що Роман напевно затримається на роботі, вирішила поприбирати в квартирі.

Вона взяла відро для сміття, вийшла з квартири, але забула ключі.

Поки Олена бігала до смітника, від протягу зачинилися двері. Жінка не знала що робити.

На щастя сходами піднімався хлопчик, який жив на два поверхи вище. Олена попросила в нього телефон і зателефонувала чоловікові.

-Якщо можеш, приїжджай швидше, – сказала вона перед тим пояснивши, що трапилося.

Роман пообіцяв, що зараз приїде, але без радості в голосі.

Олена зовсім зажурилася, а тут – сусідка з квартири зліва, старенька-пенсіонерка:

-Оленочко, ходімо по мені чай пити, що ж це ви, так і стоятимете в під’їзді!

Олена залишила відро біля дверей своєї квартири, а сама пішла до сусідки.

Раптом вона почула якийсь гуркіт. Помилки бути не могло – хтось зачепив її відро для сміття, яке Олена залишила на біля дверей своєї квартири.

Вона глянула у вічко і раптом побачила свого чоловіка, який щойно вийшов з квартири сусідки Ольги.

За його спиною стояла та сама Ольга у напівпрозорому пеньюарі…

Тут Олена все й зрозуміла…

Вона згадала, що останнім часом Ольга до них не заходила, зрозуміла, що запізнення чоловіка з роботи почалися через тиждень після від’їзду Петра.

Олена згадала сухий плащ Романа, незважаючи на дощову погоду, його винну усмішку і надто чесні очі…

Все стало на свої місця…

…Вибачити зраду чоловікові Олена не змогла і подала на розлучення.

А оскільки дітей у них із Романом не було, то розлучилися вони дуже швидко.

А нову, і таку омріяну квартиру, вони продали…