Ще за життя батька батьки залишили мені двокімнатну квартиру і переїхали до сільського будинку, який раніше належав моїй бабусі.

Батько, вміло володіючи різними ремеслами, чудово змінив це місце, знаходячи радість у своїй роботі. А ось мамині старання були продиктовані бажанням перевершити сусідку Люську, з якою вона мала давнє суперництво.

Після смерті батька мама намагалася утримувати будинок поодинці, що було нелегким завданням у порівнянні з тим, що було за життя батька. Мій чоловік намагався допомогти їй, намагаючись заповнити порожнечу після батька.

Але мамин дух суперництва часто брав гору над здоровим глуздом : вона постійно порівнювала наші успіхи з успіхами Люськи і вимагала від нас більшого.

Переконати чоловіка приїхати до села ставало дедалі складніше. Мама лише призначала завдання та критикувала наші старання.

Останньою краплею стало рішення забетонувати ділянку біля сараю, прийняте під впливом дій Люськи. Незважаючи на всі наші старання і в цій справі, вона критикувала кожну дрібницю, через що між нею та моїм чоловіком розгорілася спекотна суперечка.

Після цієї ситуації ми не відвідували маму два місяці. Вона часто дзвонила, розповідала, як їй важко і як старанно допомагає зять Люськи. Вона навіть казала, що замовила дрова, але нема кому їх розколоти.

Тепер, коли у дворі стоять десять кубів дров, а допомогти нема кому, моя мама бореться з цією проблемою поодинці. Мій чоловік рішуче відмовився допомагати їй, і я розриваюся між ними.

Якщо я поїду їй допомагати, це може зіпсувати мої стосунки із чоловіком, який досить упертий. І все ж таки думка про те, що моя мама залишилася одна і бореться з усіма труднощами – викликає у мене сльози на очах. Я перебуваю перед дилемою: підтримати чоловіка яи допомогти самотній матері?