Моя історія починається з безрадісного дитинства, коли я жила з байдужим батьком і мачухою, яка з нетерпінням чекала на мій від’їзд.

На відміну від інших матерів, вона вмовляла мене рано вийти заміж, сподіваючись позбутися мене. Так я і зробила, вийшовши заміж у юності, коли дізналася, що вагітна.

Спочатку ми з чоловіком Михайлом жили з його байдужою матір’ю, яка була більше зосереджена на власному особистому житті. Однак незабаром вона попросила нас піти, бажаючи створити свій власний простір.

Михайло був добрим; він не зміг піти в армію через проблеми зі здоров’ям, був гарним батьком. Але коли наша дитина виросла, а я повернулася на роботу, він змінився, став постійно незадоволеним і нервовим. Він став ревнувати, безпідставно підозрюючи мене в невірності.

Наш шлюб руйнувався, але, маючи маленьку дитину, я почувала себе в пастці. Зрештою мій батько, розлучившись із дружиною, подарував мені свою половину їхньої квартири.

Цей акт доброти дав мені та моїй дитині можливість розпочати нове життя. Минули роки, і ми з Михайлом розлучилися. Він знову одружився, але з новою дружиною у нього виникли ті самі проблеми. Я зосередилася на вихованні сина,

знаходячи спокій у нашому простому житті. Зараз мій син уже виріс, у нього своя родина та свої обов’язки. Нещодавно я зіштовхнулася з проблемами зі здоров’ям та госпіталізацією, і я попросила сина про допомогу.

Натомість він і його дружина пропонують мені возз’єднатися з Михайлом, який зараз не одружений і шукає примирення. Він надсилає повідомлення та вірші, стверджуючи, що змінився і може підтримати мене.

Але я не можу забути біль, який він завдав. Незважаючи на гнів сина та вмовляння його дружини, я відмовляюся жити з людиною, яку зневажаю. Я розриваюся між потребою допомоги і збереженням власної гідності, не знаючи, як виплутатися з цієї складної ситуації.

КІНЕЦЬ.