– Я люблю іншу… Ніна вибігла з його квартири з дорожньою сумкою, в яку поспішно покидала свої речі. Не помічаючи дощу, вона йшла до сестри.

– Козел, – резюмувала сестра, прослухавши історію Ніни…

– Я винайняла тобі квартиру, сплатила два місяці вперед. Тут гроші на життя. Через два місяці ти маєш уже заробляти сама…

Ніна написала резюме, розмістила у розділі “Шукаю роботу”, та почала переглядати оголошення роботодавців. Несподівано подзвонили у двері. Прийшов хлопець з букетом троянд.

– Хто ви? – одночасно спитали вони, і засміялися.

– Живу я тут.

– Але тут ще вчора жила Тома.

– Я сьогодні вселилася. Ключ одержала від господині. Але її звуть Ольга. А ви прийшли до Томи? Молода людина кивнув. – Бажаєте чаю?

– Запитала дівчина…

– Я люблю Тому, – сказав Стас, – але вона, напевно, віддала перевагу Максу. І він, мабуть бажаючи виговоритися, розповів свою історію. Потім Ніна сама від себе такого не чекаючи розповіла свою.

– Наші долі схожі один на один, – прощаючись, сказав Стас. Назавтра Ніні зателефонували одразу з трьох місць, пропонуючи роботу. Весь день дівчина пробігала співбесідами. Додому поверталася вимотана, але задоволена.

Влаштувалась на роботу! Помічником шефа фірми! Підходячи до під’їзду, побачила Стаса.

– Томи не було.

– А я до тебе. Чаєм пригостиш?

– Ходімо… Їхні щоденні чаювання тривали два тижні. А потім Стас зник. Вже тиждень не приходив. Ніна занепокоїлася, через Ольгу, господиню квартири, впізнала телефон Томи, зателефонувала сподіваючись дізнатися у того телефону Стаса. Тома відмовила. Але наступного дня Стас чекав її з роботи. Із букетом.

– Ти куди зник?

– Подумав, що набрид тобі. А тут подзвонила Тома і сказала, що ти про мене питала.

– І що?

– З нею? Нічого. А ти, може, моя доля.

– Чай будеш, доля моя?

– Запитала Ніна, беручи в нього з рук букет.

КІНЕЦЬ.