Пенсіонерка Тетяна Іванівна, яка в сусідньому будинку живе, якось на днях розговорилася зі мною, коли я з дитиною на вулиці гуляла:

– Чогось я взагалі не розумію, куди мої молоді гроші свої дівають, – почала вона. – Вони ж працюють обоє, нікого не утримують, Наталці в декрет йти ще не скоро. Квартира є, своя, орендувати не потрібно нічого, на кредит збирати теж. Зарплати у них в компанії, ти знаєш, досить хороші по міркам сьогодення.

Я так думаю, навіть Наталка десь 15 тисяч гривень отримує, а вже Остап і того більше. При цьому для майбутньої дитини ще взагалі нічого не куплено, уявляєш?

– Так рано ще для дитини купувати якісь речі, напевно? Який там термін у невістки – місяців п’ять? Ще встигнуть все прибрати, багато молоді зараз не поспішають, а купують все після народження дитини, – спокійно мовила я.

– Та справа не в тому, що рано, а просто грошей немає у них! Наталка мені так і заявила: “Як декретні отримаю, потім і все купимо для дитяти, а зараз поки що так.

У вихідні приїхали до мене в гості. Остап мені так і заявив – ми без грошей зараз, вибач, не купили нічого тобі, мамо, у нас зарплата у вівторок тільки. І реально якісь копійки по кишенях збирають. Кажу, а якщо не дадуть зарплату у вівторок? Ну, відповідає, дадуть в середу, в четвер. А поки у мене кредитка є, поки без відсотків.

Розважливу і економну Тетяну Іванівну дуже засмучують такого роду розмови. Для неї слово «кредитка» – просто з паралельного всесвіту.

Ні, бувають, напевно, випадки, коли ситуація серйозна, і без позикових грошей не обійтися. Але ось так мимохідь, бездумно користуватися кредиткою на рівному місці – це в голові не вкладається, для жінки це вже просто якесь дно.

Так нехай ці карти хоч сто раз безпроцентні, сам факт – береш ти ж чуже і в борг. Те, що не зароблене. А це ні до чого доброго не приведе ніколи. Кредит чи позику, в її розумінні, лише в крайньому випадку беруть.

– Найголовніше, і покупок щось не видно особливих у дітей, – скаржиться пенсіонерка. – Все, як крізь пальці пісок. Три тижні в місяць живуть красиво, а потім виживають на запасах! Як так можна жити?

Проблема в невістці Наталці, вважає сусідка моя: коли син жив один, він стільки не витрачав. Ну так, замовляв їжу, яку йому додому приносили, обідав в кафе, молодий хлопець же стояти біля плити і супи готувати після робочого дня не буде.

Гаджети часто міняв, знову ж таки, на машину свою щось витрачав, не економив особливо. Але грошей йому вистачало.

У Наталки ж гроші не затримуються абсолютно. Манікюр, фітнес, обновки, зараз ось аналізи якісь платні придумала, навіщо?

Вже в чому – в чому, а в своїй районній поліклініці Тетяна Іванівна розбирається. Черг зараз в ній немає, записуєшся заздалегідь, приходиш до часу, все, що потрібно, зроблять безкоштовно.

Але невістка, бач, забажала індивідуального підходу, і тепер зважуватися кожні два тижні ходить платно, за контрактом. Плюс здає якусь купу непотрібних аналізів, багато з яких потрібно оплатити окремо. А це коштує чималі гроші. Приватні клініки великі гроші беруть за це і це зрозуміло, але Наталю це зовсім не зупиняє.

– Загалом, подивилася я на це все і вирішила, що треба щось робити! Синові кажу, буду зуби протезувати, а то жувати вже нічим. Довго чекала, але бачу, що далі тягнути нікуди. Була, кажу, на консультації в нашій стоматології, в поліклініці, нарахували мені 35 тисяч гривень за все, давай допомагай мені трохи, бо в мене грошей таких немає, а далі чекати просто нікуди.

Можна в розстрочку, невеликими сумами оплачувати все, там є така послуга, щоб платити частинами. Самій мені це, пенсіонерці, не потягнути! Син був не дуже цьому радий, але сказав – раз треба, так треба. Зате Наталка, невістка моя, звичайно, цьому дуже незраділа:

“Що це ви, – каже, – надумали, не раніше, не пізніше знаєте ж, що у нас дитина зараз буде. Може, через пів року зубами займетеся хоча б? Зараз нам все це зовсім не на часі”.

– Хм. Може, дійсно хоча б через пів року тоді вам все зробити, якщо у вас грошей немає і у них змоги вам допомогти?, – поцікавилася я.

– Е-е, ні! Я кажу, зараз, і крапка! Та не буду я ніякі зуби робити, звичайно. Доживати буду з тим, що є, вже якось. А гроші у сина візьму! Може, долари куплю, може, просто на рахунок в банку покладу, не знаю ще, не вирішила. Нехай лежать гроші – для молодих же, я їх собі не візьму, їм хай лежать, бо вони відкладати не вміють самі!

Чує моя душа, зі своєю фінансовою політикою скоро залишаться вони на мілині. Наталка в декрет піде, а Остапові роботу втратити доки це буде? Так в будь-якої людини трапляються важкі часи. Самі вони не накопичать ніякої подушки собі ніколи в житті! Як настануть у них важкі часи, я їм гроші і поверну, відразу або частинами.

– А з зубами як же? Хіба вони не взнають, що ніякі зуби не зроблені. Та й вас мені якось шкода.

– Ну так, мабуть в рот заглядати не будуть мені? Скажу, зробила, все прекрасно, спасибі. А після зубів що-небудь інше придумаю ще.

Скажу, в санаторій треба з’їздити мені, а потім обстеження якесь вигадаю, у мене з чимось там проблеми багато років, син знає. Ціни в тому санаторії теж знає, вони просто величезні.

А сама, мабуть, зберуся, та до сестри в інше місто з’їжджу, вона давно вже кличе мене до себе. На поїзд квитки недорогі, там у сестри жити буду, ну, подарунки якісь куплю.

Викручуся. Зате грошей заощаджу багато. Не можна з дитиною жити так, як мої – від зарплати до зарплати. І ще й народження попереду, і ні копійки зайвої, крім кредитки! Ні, треба допомагати їм збирати гроші, бо самі не зможуть без мене вони справитися.

Але хіба правильно Тетяна Іванівна зробить? Невже можна так брехати, навіть заради дітей?

КІНЕЦЬ.