Мені вже далеко за двадцять, але я досі живу зі своєю мамою та молодшою сестричкою. Вже пів року я не працюю: намагаюсь знайти себе. Маму це, звичайно ж, дратує.

Вона постійно каже, що я сиджу в неї на шиї, а я так не вважаю. Та й навіщо мені їхати від мами, якщо в неї так затишно та ситно.

Настав мій двадцять п’ятий день народження, рано-вранці молодша сестричка заспівала мені святкову пісню, а мама сказала, що свій подарунок вона віддасть мені ввечері.

Коли гості зібралися, мама вручила мені конверт. Я відкрив його, в ньому була згорнута брошура, на якій були оголошення оренди квартир.

-Я хочу, щоб ти завтра з’їхав від мене, – заявила мама при всіх.

-Я не можу з’їхати, у мене навіть немає роботи, – тихо сказав я.

-А мене це не хвилює, просто їдь і все, ти вже дорослий!

Я нічого не сказав мамі, а просто пішов. Як вона може виганяти свого сина з дому?

Так, я розумію, що мені вже багато років, але хіба можна так? Наступного дня я переїхав до свого друга, мама мені дзвонила кілька разів, але я не брав слухавку. Не хочу з нею більше спілкуватись.

КІНЕЦЬ.