Я завжди вважав, що якщо хтось завдав шкоди, то має відшкодувати це або фінансово, або замінивши річ. Але найцікавіше, що з незнайомими людьми це зробити простіше, ніж із сім’єю, де досить вибачення.

Однак мій брат навіть не вибачився за дії своїх дітей. У дитинстві ми з братом Олексієм росли пліч-о-пліч.

Я – старший брат, і досі живу з батьками, а Олексій після весілля переїхав. У дитинстві він був розпещеним і йому все сходило з рук, і я часто залишався наодинці з наслідками його провин.

Ця модель поведінки збереглася й у дорослому житті.

Його діти, мої племінники, виховуються в такій самій обстановці вседозволеності. Вони часто відвідують наших батьків, перевертаючи будинок нагору дном своїми витівками.

Я суворіший з ними, що не подобається моєму братові та його дружині, які завжди захищають їхню поведінку. Минулого тижня, прийшовши додому, я застав маму за прибиранням після чергового їхнього візиту.

Моя кімната виглядала вцілілою, поки я не виявив свій планшет з розбитим екраном, який не реагує ні на які дотики. Я показав його мамі, яка була приголомшена, але не знала, що вдіяти.

Коли я розповів про це братові, його реакція була зневажливою. Він припустив, що я міг зламати планшет сам, а потім поцікавився, чому я залишив дорогу річ у межах досяжності дітей.

Було ясно, що він навіть не вибачиться. Розчарований, я викликав слюсаря, щоб він встановив замок на мої двері.

З цієї миті моя кімната стала недоступною для племінників. Мої батьки були незадоволені таким поділом нашого будинку, але я відмовився бути відкритим для племінників і нести витрати за їхню невихованість, особливо, якщо їхні батьки вважали це нормальною частиною дорослішання.