Від батька Денису дісталася однокімнатна квартира в п’ятиповерхівці, будинок в селі і старенька машина.

Батько з ними вже давно не жив. Батьки розлучилися, коли Денису і п’яти років не було. Якось матері сусідки розповіли, що бачили його не раз із якоюсь молодухою. Батько не став заперечувати і пішов.

З тією жінкою у результаті нічого не склалося. Але назад його додому не прийняли.

Батько заробляв небагато, жив скромно. Денису з мамою допомагав, але грошей не вистачало.

– Сходив би до батька, він кликав тебе, – мама ніколи не була проти їхнього спілкування.

Але, чи мамина образа на Дениса діяла, хоч вона її й не висловлювала. Та й батько гроші давав, а Денис наче соромився. Тож і Денис до батька особливо не тягнувся.

Як жив батько тихо, так і пішов непомітно. Мати навіть заплакала, а Денис нічого й не відчув. Начебто чужа людина була десь неподалік, та й нема її. Та й спадок, що дістався від батька, його спочатку не дуже зацікавив. Старий будинок у селі взагалі йому був ні до чого. Машина, правда, була на ходу, повнопривідна, та й дуже стара.

Ну а в квартиру Денис все ж таки вирішив перебратися. З мамою, звичайно, непогано жити, але двадцять п’ять скоро. А додому дівчину не приведеш – відразу мама з розпитуваннями почне: “Що за дівчина, де працює, з якої сім’ї?”. Начебто він на кожній одружуватися збирається.

Квартира батькова зустріла його холодно. Денис і був то в ній лише кілька разів. Що їм тоді було у квартирі сидіти. Батько його до зоопарку водив, на рибалку ходили. Декілька разів вони разом у сільський будинок їздили. Тільки там незатишно було, діда і бабусі ще до народження Дениса не стало . Батько якось невміло намагався показати синові своє життя. На гітарі грав, книжки показував.

Але у Дениса скалкою в душі сиділо, що тато їх не любить – як сусіди якось сказали. А старше став, і взагалі розійшлися інтереси.

У квартирі батька все було по-чоловічому суворо. Диван, стіл, стільці, шафа. І книжкові полиці. Одна старість, кому все це потрібно. Денис спочатку хотів відразу все повикидати, але грошей на нове особливо не було. І він вирішив поки що все залишити. У квартирі було чисто, хоча вже півроку вона була порожня.

Дивно, навіть пилюки не було. Немов батько вийшов недавно, але незабаром повернеться. Денис увімкнув телевізор – треба ж, ящик, а працює. Відкрив шафу – костюм, плащ, пара курток. Все акуратно, але по чоловічому повішено і складено.

Що ж. Дівчину в таку квартиру навіть вести соромно. Він машинально відкрив сервант і застиг. У серванті вся задня стіна була обвішана фотографіями. Батька з мамою. Вони втрьох із Денисом. Маленький Денис на руках у батька тримає його за щоки і цілує. А батько сміється, очі щасливі. Мабуть, мама йому такі ніколи не показувала.

Ну та гаразд, це минуле. А Денис хотів за кілька днів дівчину запросити. Ближче познайомитися. Вона, схоже, не проти. Оксаною звуть.

Денис перевіз на квартиру свої речі. (Здається, мама була навіть рада). Створив брутальний інтер’єр, наскільки це можливо. Купив чорну постільну білизну! Музику перевіз, купив солоденького та смачненького та запросив Оксану. Спочатку погуляти, а коли нагулялися – зайти відпочити.

Оксана зайти погодилася із задоволенням:

– Слухай, своя квартира в тебе, що раніше мовчав? Я замерзла так, підемо, погріємось, – і підморгнула Денису багатозначно.

Але не встигли вони увійти в квартиру, як все пішло не так.

Денису навіть здалося, що вони не одні з Оксаною. Наче хтось спостерігає за ними. Він і так почував себе невпевнено. А тут ще й фужер на сукню Оксани перекинув. До неї потягнувся, ліктем зачепив.

– Ну ти й незграбний!, – надулася дівчина, – червоне на бежевому – не випрати ж тепер!

– Ну вибач, я тобі нове куплю, – шепотів Денис.

Але підле ліжко зламалося, тільки на нього прилягли. Настрій був геть зіпсований!

“Ну, тату, дякую за таку квартиру”, – сердито подумав Денис.

– Та йди ти!, – Оксана була червона від обурення. Знайшла з ким зв’язатися!

І скільки Денис її не вмовляв, вона швидко зібралася, крикнувши йому наостанок:

– І не сподівайся! Нудно з тобою!

Вхідні двері закрилися. І Денис залишився сам.

Від закриття дверей відчинився сервант – на Дениса, з фотографії, сміючись дивився батько.

– Значить так тато?, – Денис був у нестямі від такого невдалого побачення.

Через тиждень Денис із друзями вирішили поїхати на природу, шашлики посмажити, покупатися.

– Може поїдемо будинок мій у селі подивимося?, – Запропонував Денис, – там річка поряд, місце класне. Можна батькову машину випробувати.

Машина не підвела, по ґрунтовці проїхала, як по асфальту.

– Ооо, Денисе, господарство яке у тебе, – хлопці вилізли з машини. Денис загнав її у двір, відімкнув будинок і сарай.

– Ого, у тебе що батько, байкер був?, – У сараї стояв мотоцикл. Денис і забув про нього.

– Інструмент класний, вудки теж супер! Та ти багатий чоловік!, – сказав йому Сашко.

Денису чомусь було приємно чути похвали на адресу батька.

У будинку взагалі всім дуже сподобалось.

–  Мабуть, своїми руками все зроблено, клас, – сказав Сашко.

І знову Денис відчув, як тепло розлилося по тілу. Його батько тут видно багато зробив.

Вихідні провели чудово. По-чоловічому. Риби наловили, зварили юшку. Навіть мотоцикл завівся. Проїхали селом – народу зовсім не видно.

Увечері Денис заїхав до мами. Вона дуже зраділа. А коли він дістав із рюкзака іконку, що в будинку на стіні висіла, мама ахнула:

– Ти що, в батьковому домі був? Цією іконою нас його мати благословляла. Адже ціла, треба ж. Дякую, що привіз, синку. А ти якось змужнів. Ти заїжджай частіше, гаразд?

– Ну, звичайно, мамо, – вона раптом здалася Денису маленькою.

Він відчував, що з ним щось відбувається. Наче він відкрив книгу, яку не прочитав вчасно, і не помітив, як захопився. Поринув у щось невідоме, але таке рідне.

Він знайомився з батьком наново, і був цьому радий.

За тиждень Денис вирішив знову поїхати в село. Хотілося одному все подивитись, будинок притягував його. Йому раптом стало шкода, що батька вже нема.

Денис розклав все у майстерні так, як йому було зручно. Прибрався в будинку, відчуваючи радість, немов спілкувався з батьком. І вирішив переночувати. Вранці він відчув нечуваний приплив сил, певність якусь. Наче батьковий будинок його силою обдарував.

Машина слухняно, незважаючи на колію від самоскидів, проїхала ґрунтовкою. Денис виїхав на трасу. Вже на під’їзді до міста він побачив дівчину, що голосує. Машини проїжджали повз. І він також вирішив проїхати. Соромно ж на старій машині красиву дівчину підвозити.

Але двигун, несподівано затих. І машина зупинилася просто перед дівчиною.

– Ой, дякую, підвезете? – схоже, їй було все одно, на чому їхати. Денис навіть застиг, яка вона була гарна. Мила посмішка, сяючі карі очі, світле волосся.

– Підвезете?, – повторила вона, з надією дивлячись на Дениса.

Він щось прошепотів, на кшталт:

– Мотор заглох, я зараз, – і повернув ключ, щоб підтвердити свої слова. Але машина весело завелася, як молода.

– Ой, дякую, – дівчина зрозуміла, що її запросили, – мені тільки до міста, я автобусом до дому сама доїду, – і, відчинивши двері, сіла поряд з Денисом.

Її звали Настя. Він довіз її додому. Вона щебетала всю дорогу. А йому здавалося, що її волосся переливається медовим світлом, а веселі очі її сміялися.

Приїхавши додому, Денис вже за звичкою відкрив батьківський сервант. Навіщо він це робив, бог знає. Там лежали зошити з записами. Батько записував якісь плани, справи. Денис, посміхаючись батьківській фотографії, і згадуючи дівчину, відкрив батьковий зошит. На порожньому аркуші був лише один напис: Настя.

Дивно, адже її справді звали Настя.

Вони зустрічалися майже щодня. А якось Денис запропонував Насті:

– Давай завтра заїдемо до моєї мами? Хочу тебе познайомити з нею.

Настя ніжно посміхнулася, і кивнула, ніби це було природно, зрозуміло.

– Настя? Дуже приємно, – мама радісно відчинила двері, – Денис, Настя, заходьте, діти. Яке гарне ім’я. А ти знаєш, я раптом згадала, твій тато якось мені сказав:

– Синочок у нас є, ось би нам ще доньку, Настю! Уявляєш, дивно.

Перед весіллям мама благословила їхньою сімейною іконою.

Денис готував свою квартиру для життя із молодою дружиною. Завтра весілля, він поїде на батьківській машині за нареченою до будинку її батьків. Потрібно поставити на стіл квіти. Чорну білизну він поклав у сміттєвий пакет. І відкрив сервант:

– Тату, – Денис дивився на фото усміхненого батька, – тату, дякую тобі за все, що ти мені дав. Дякую, за Настю. За те, що розуму мене навчив. І за те, що ти зі мною поряд, попри все.