Чоловік на добовому чергуванні, а я копошилися в суботу городі, зараз роботи багато, і тут почув за парканом знайомий скрип гальм «Ниви».

У воротах з’явилися 3 людини: дядечко, його сват і зять. — небоже, привіт!

Ми тут в ваших місцях рибалили, їсти хочемо.

— На кухні все.

Попутно ця бригада обірвала грядки з кропом, петрушкою, цибулею і редискою.

Хвилин через 15 я зайшла в будинок.

Дядечко і сват уминали їжу зі швидкістю пилососа, а ось зять жував петрушку і дивно дивився в тарілку.

Дядько каже: — А у тебе що, погано з продуктами?

Або це на швидку руку?

Лапи курячі зварила, крупа пшенична, овочі не обсмажені.

І навіть не посолила!

— Так це для собаки було зварено, а нам я в котлі качку з картоплею стушкувала.

Тут зять обурився: — Тесть, я ж казав, що вона це не нам приготували, а ви: «Їжте-їжте!».

Я довго реготала.

А головне — буде їм урок, а то завели звичку кожні вихідні поїдати дочиста все, що я своїй сім’ї приготую.

Родичі — це, звичайно, добре, але не так часто і не так нахабно, як ось мої

КІНЕЦЬ.