Мої стосунки з матір’ю мого покійного чоловіка завжди були напруженими. Вона була складною людиною з твердою думкою, часто хибною. Я все життя намагалася уникати конфліктів заради сімейної гармонії.

Після передчасної смерті чоловіка я продовжувала докладати зусиль, щоб підтримувати з нею цивілізовані стосунки, насамперед, заради наших дітей, які заслуговували на те, щоб спілкуватися і знати свою бабусю.

Незважаючи на те, що вона мені була неприємна, я сподівалася, що наше спільне горе допоможе примиритися.

Однак ситуація погіршилася, коли вона зажадала половину спадщини, залишеної моїм чоловіком, яка повністю дісталася мені. Ми були одружені 17 років, у нас росли син і дочка, ми жили скромно, але щасливо в квартирі, що дісталася йому у спадок від мого свекра.

Фінансові труднощі виникли, коли мій чоловік відкрив свій бізнес, взяв кредити та у результаті продав нашу машину. На жаль, стрес взяв своє, і він помер, залишивши нас із значним боргом.

Свекруха віддалилася від нас, відмовляючись допомагати з боргами та ігноруючи наше існування. А я невпинно працювала на двох роботах, щоб розплатитися з усіма боргами, поки подруга доглядала дітей по ночах.

Як тільки я розплатилася з усіма боргами, колишня свекруха знову з’явилася, дізнавшись про мої плани знову вийти заміж. Вона вважала себе вправі претендувати на частку спадщини, стверджуючи, що раніше їй було несправедливо відмовлено у цьому.

Вона навіть заперечувала моє право жити у квартирі з іншим чоловіком, наполягаючи на грошовій компенсації. Я жорстко відмовилася від її вимог, заблокувавши її номер і вирішивши розірвати з нею всякі стосунки.

Я вважаю, що в майбутньому діти самі зможуть вирішити, чи їм потрібні стосунки з такою бабусею. А поки що, насилу, але успішно виконавши всі свої обов’язки по відношенню до сім’ї, я почуваюся вправі добиватися власного щастя.

КІНЕЦЬ.