Зараз я вже доросла жінка, зі сформованою долею – чоловіком і трьома прекрасними дітьми. Але був час, коли я була нікому не потрібна і думала, що це назавжди.

Багато хто говорить, що зовсім не пам’ятають свого дитинства, тільки якісь уривки. В принципі я теж пам’ятаю не все, але, є деякі моменти, які і через десятки років не стерлися з моєї пам’яті. Про те, що мене кинув тато, я дізналася, тільки коли підросла.

Тоді вже ходила в школу, а ось про маму, яка залишила мене в магазині одну я пам’ятала і пам’ятаю зараз. Ми прийшли в магазин, пам’ятаю, що дуже хотіла їсти. Мама чомусь тоді так нічого і не купила.

Вона лаяла мене. Тоді я її попросила купити хоча б булочку з маком, яка красувалася на вітрині. Мати подивилася в мої очі, це був злий погляд.

На прощання вона мені кинула фразу: «Ти зіпсувала мені все життя». А потім вона, посадивши мене на лавочку біля холодильника з морозивом, сказала чекати її. Пішла і більше в той день не повернулася.

Тоді ще незнайомий чоловік, який через два роки взяв мене в сім’ю, заговорив зі мною. І ту булочку з маком, яку він мені купив, я не забуду ніколи. Я її їла і плакала. Вона була одночасно солодкою і солоною від моїх сліз. Але з тих пір я не люблю ці кондитерські вироби, вони мені нагадують про те, що мені довелося «з’їсти» в моєму житті.

Життя знову заграло фарбами, навіть чекаючи в притулку приходу нового батька і матері, я відчувала себе майже щасливою. Я намагалася вірити, що вони мене заберуть. Не буду приховувати, що я дуже чекала свою маму.

Вона прийшла за пару місяців до того, як мене віддали в нову сім’ю. Цю розмову теж пам’ятаю до дрібниць. Вона не просила вибачення, на мене сипалися докори. Жінка намагалася мені пояснити свій вчинок. Її кар’єра, її життя – все це мало не зіпсувала я. Коли вона народжувала, не думала, що залишиться з дитиною одна без роботи і без грошей.

А то, що зараз я в притулку і мене заберуть інші «чужі» люди – це тільки її заслуга. За це життя я мала їй бути вдячна. Адже вона могла мене залишити поруч з собою і приректи на голодне і холодне існування.

А так у кожної з нас буде життя, таке-сяке, але буде. Вона чекала від мене подяки. Для цих слів я дозріла тільки зараз. Тоді мені хотілося плакати і благати її залишитися.

А зараз я говорю: Дякую Вам, пані, за те, що навчили цінувати сім’ю. За те, що дали шанс стати людиною. За те, що подарували можливість рости серед прекрасних людей, які готові ціною власного життя захистити бідне і кинуте дитя.

За тих людей, які ніколи не здавалися і любили не за щось, а всупереч. Дякую Вам від щирого серця.

КІНЕЦЬ.