Оксана з Євгеном одружилися два роки тому. Вісім місяців тому народилася донька Марійка. Живуть молоді поки що з батьками чоловіка. Отут і виникла проблема, яка вивела Оксану з себе.

Того дня Марійка поводилася дуже вередливо, хникала, з рук Оксани не злазила. Тільки ввечері жінка виявила, що у доньки, скоро має з’явитися перший зубчик. Оксана нічого вдома не встигла, тільки приготувала обід.

Їжа-це святе. Увечері вся сім’я збирається вдома. Обов’язок Оксани всіх нагодувати. Біля сьомої години з роботи повернувся Євген. Він працює на заводі. Годувати Євгена для Оксани – це справжнє задоволення. Він так апетитно смакує все, що приготує дружина та ще й нахвалює її цьому.

Євген поїв, забрав Марійку в кімнату, а Оксана тим часом прибрала на кухні. Потім приєдналася до чоловіка, зручно розташувавшись у кріслі. Чоловік грався з донькою, а та йому агукала. Дивитись на це можна було вічно.

За годину прийшла з роботи свекруха. Вона завжди приходить втомлена і незадоволена. Оксана вже звикла, на її бурчання уваги не звертає. Намагається собі настрій не псувати.

Незабаром з’явився і свекр. Зазирнув до молодих  у кімнату, посміхнувся до онуки, привітався з Оксаною. Було чути, як батьки Євгена сіли вечеряти, щось обговорюючи між собою.

А потім все й почалося. У кімнату молодих прийшла свекруха, вже пристойно заведена:

– Послухай, Оксано, – звернулася вона до невістки, – Євген з дитиною займається, а ти в кріслі сидиш. Тобі важко нас нагодувати? Ми прийшли з роботи, втомлені, голодні, а ти не можеш п’яту точку з крісла підняти?

Оксана завжди старалася промовчати, а тут не витримала:

– Галино Миколаївно, мій чоловік нагодований. Вечерю я приготувала, все розігріла. Вам важко нагодувати свого чоловіка?

– Ти вдома сидиш цілий день. Що ти робиш? Втомилася? Хоч би пісок у коридорі підмела, пилюка скрізь, білизна не прасована.

Тут втрутився Євген:

– Мамо, Марійка сьогодні вередувала, не злазила з рук, нічого робити не давала.

– А ти, помовчи, коли жінки розмовляють.

Свекруха повернулася, гучно закрила двері і пішла.

Відразу після весілля потихеньку на Оксану перейшла вся домашня робота. Прибирання, прання, готування стали обов’язком невістки. Оксана не сперечалася. Працювати вона любила, подобається і готувати, і затишок наводити. Сварки теж згладжувала, бо любила свого Євгена. Але цього разу…

– Я хоч і вдома сиджу, але справ у мене багато. На руках немовля. І я теж втомлююся. І нічого страшного в цьому немає, що тато грає із донькою після роботи. Він любить мене, дає відпочинок. Попереду ніч, а вночі, як ви чуєте, Марійка багато разів прокинеться. Мені також відпочинок потрібен.

Це Оксана, не витримавши, пішла за свекрухою, щоб все їй висловити. І звідки тільки сміливість взялася.

– Їжа в будинку завжди приготовлена, а ви навіть дякую жодного разу не сказали. Посуд тільки я мою, ви в раковину все складаєте. Ні, мені не важко, але й ви повинні мене розуміти. Адже ваш син був колись маленьким.

Свекруха застигла, не чекала такої відповіді:

– Не збираюся розмовляти у такому тоні.

Свекруха пішла. Оксана почула, як вона брязчить посудом. Вивела вона Оксану не на жарт. Вона хоч і людина мирна, а тут таке…

Марійка погано засинала. Лише о першій ночі заснула, до цього Оксана носила її на руках, гойдала. Зубки не давали дитині спати.

Вона заснула. Тільки сон Оксани випарувався. Сварка вивела жінку з себе. Оксана встала, дістала з шафи свій мольберт, пішла на кухню і почала малювати. До пологів вона працювала у видавництві, ілюструючи дитячі книжки. Після пологів часу на малювання не було, а тут захотілося взяти в руки олівець.

Малювала вона свою донечку Марійку. Оксана знала кожну її рисочку, кожну складочку, кожен щасливий промінець посмішки на її обличчі. Олівець слухняно ковзав по папері. Незабаром з’явилися знайомі риси. Оксана закінчила малюнок під ранок. Вночі довелося кілька разів відволікатися, щоб заспокоїти доньку. Закінчивши малюнок жінка пішла спати.

Прокинулася Оксана не через те, що заплакала дитина, а сама.

– Нарешті виспалася, – подумала Оксана.

Годинник показував одинадцяту годину дня. У будинку була цілковита тиша. Оксана накинула халат і вийшла на кухню. Її малюнок висів на стіні, чоловік сидів неподалік на стільці, попивав чай ​​і безглуздо посміхався.

-Євгене, Доброго ранку. А де ж Марійка?

-Сюрприз. Вийди на балкон, побачиш.

Оксана визирнула. На лавці біля будинку сиділи бабуся з дідусем, гойдали Марійку і щось розмовляли. Раніше вони ніколи з нею не гуляли. А ось цього вихідного наважилися.

-А вона не голодна?

– Не переживай, суміш розвів, погодував, воду вони з собою взяли.

-Євгене, а що відбувається? Я щось пропустила?

-Оксано, ти геній. Коли ми зранку побачили цей портрет, то стояли, як заворожені. Ти перенесла на папір усі її емоції, всю її променисту посмішку, яку вона мені дарує, коли я приходжу з роботи. Це ж диво якесь… А ще, ще… у Марійки перший зубчик з’явився! Я перевіряв. Це ж щастя! А ти, мамо, все проспала!

Оксана опустилася на стілець.

-Як добре, а то і гратися не грається, і спить погано.

– А ще, – продовжував Євген, – Малюнок дуже нашій бабусі сподобався. Вона навіть сказала, що треба тобі надавати можливість малювати.

Євген в мистецтві не розуміється, тому його похвала багато чого варта.

Євген поцілував Оксану в щічку, посадив за стіл і почав годувати сніданком.

– Я не знаю, чи правильно я зробила, давши відпір, і не дала собі сісти на шию. Але знаю, що треба доводити, що щось можеш, щось значить, – вважає Оксана.

Життя Оксани налагодилося. З’їхати від батьків, молоді поки що не можуть, але й тут вони почуваються щасливими.

– У мене люблячий чоловік, прекрасна дитина, і я можу займатися улюбленою справою, – думала Оксана.

А днями з видавництва зателефонували та попросили зробити малюнки для нової дитячої книги.