Моя мама щосили намагається зрозуміти мій вибір, але все досить просто. Кілька років тому я несподівано вийшла заміж, переїхавши до обласного центру для здобуття освіти, а потім оселившись там.

Спочатку я жила у гуртожитку, а після закінчення навчання винайняла квартиру.

Моє життя розвивалося: я почала працювати, познайомилася з майбутнім чоловіком, і за два місяці ми з’їхалися. Я тримала своє особисте життя в таємниці, частково тому, що мої батьки були владними у шкільні роки.

Коли до них дійшли чутки про моє співжиття з ним, вони прийшли в жах, побачивши, що їхня “ідеальна дочка” заплямована, і заплямували мого партнера ”жиголо”, оскільки в нього немає власного будинку.

Моя мати назвала мене наївною та довірливою, вважаючи, що гідний чоловік має повністю забезпечувати жінку.

Щодо нашого сімейного будинку, приватизованого порівну між моїми батьками, братом, сестрою та мною, то я ніколи не вважала його своєю власністю, поважаючи те, що батьки вклали в нього гроші.

Однак перед моїм весіллям мама наполягла на тому, щоб я переписала свою частку, побоюючись, що чоловік може претендувати на неї. Мама пригрозила, що інакше позбавить мене свого благословення і не буде присутньою на весіллі.

Почуваючись ображеною їхньою недовірою та звинуваченнями, я передала свою частку, щоб заспокоїти її. Зараз ми з чоловіком зосереджені на тому, щоб придбати власний будинок.

З того часу моя мама часто запитує, як ми живемо, хоче відвідати нас, але я відмовляюся. Її дії, сумніви в моїх судженнях та підозри чоловіка в жадібності призвели до розриву.

Я завжди підтримувала своїх батьків, не чекаючи нічого натомість, тому їхня недовіра та звинувачення в дурості глибоко ранять мене. Тепер я волію дистанціюватися від тих, хто сумнівався у мені.