Мене звуть Настя, мені 33 роки, маю 7-річного сина Васю від попереднього шлюбу. З Андрієм я познайомилася два роки тому, йому 35 років, він має 5-річну дочку Аллу, теж від попереднього шлюбу.

Ми планували одружитися та завести дитину. Колишня дружина Андрія не вимагала аліментів в обмін на їхню квартиру, яку він залишив їй та Аллі.

Він регулярно відвідував Аллу, іноді привозив подарунки. З Аллою він не вважав за потрібне знайомити мене, бо в неї вже є мама. Мій колишній чоловік не відвідував Васю, але надсилав аліменти. Свою квартиру я успадкувала від бабусі та дідуся.

Проте півроку тому ситуація погіршилась. Андрій привіз Аллу додому, бо його колишня дружина потрапила до лікарні, а батьки були у від’їзді.

Алла прожила у нас два тижні, але з Васею не вжилася, та й харчування у неї було специфічне. Незабаром колишня Андрія наполягла на тому, щоб він забирав Аллу на вихідні, тому що їй потрібно було налагодити своє життя.

Мама Андрія теж стала навідуватися в гості, розпитувати, як я доглядаю Аллу, що мене засмучувало.

Я поговорила з Андрієм, запропонувавши мамі забирати Аллу, якщо вона так хоче бути залученою. Ми не знайшли компромісу, і напруга зростала. В одну із субот Алла залишилася у нас ночувати, а я планувала виспатися.

Але мене розбудила мати Андрія, яка готувала сніданок для Алли. Я вийшла з себе і сказала, щоб вона забирала Аллу і йшла. Андрій не став мене захищати, і вони пішли. Через тиждень Андрій зробив мені пропозицію, бажаючи, щоб я прийняла Аллу як частину нашого життя.

Я відмовилася, вважаючи, що моя свобода важливіша, ніж догодити його дочці та вимогливій матері. Друзі вважають, що я не маю рації, але я залишаюся при своїй думці.

Я не можу змусити себе любити чужу дитину. Андрій порушив наш договір, і я не шкодую, що обрала незалежність.