Рита завжди мріяла про дочку, марила цим ще з молодості, як тільки зрозуміла, що хоче стати матір’ю. Але так в житті склалося, що у них з чоловіком народився першим синок – Антошка.

Незважаючи на це, Рита звичайно ж як і будь-яка мати була щаслива, появи свого чада на світ. Правда з вaгiтністю Риті не дуже пощастило. Ще в другому триместрі почалися ускладнення. Рита часто лежала на збереженні. А після пологів лікарі сказали, що у неї з’явилися спайки і тепер вона навряд чи зможе коли-небудь ще народити малюка.

Чи варто говорити як сильно засмутилася дівчина. Адже мрія про доньку все ще гріла їй серце. Але доля їй посміхнулася.

Так вийшло, що коли Антоша було 2 роки, у сусідської бабусі внучка принесла в пoдoлі дівчинку, самої ще 16 років немає – які діти?

А бабуся одна її завжди ростила, сама вже стара, а батьків у тієї дівчини Рита жодного разу навіть не бачила, правда вона ніколи і не вдавалася в подробиці їхнього сімейного драми – навіщо лізти в чужу душу? Так ось дівчинку виховати бабуся вже була не в силах.

І ось одного разу, сидячи за чашкою чаю на кухні у Рити, та поділилася з нею найпотаємнішим, що хоче віддати дитину до будинку маляти, ніби як все більше шансів, що потрапить в хорошу сім’ю, ніж з нею рости.

Ось тут у Рити і запалилася в серці надія. Вона вже ввечері переговорила з чоловіком, і вони вирішили удочерити дівчинку.

З бабусею вони домовилися відразу, що нікому про це ні слова, вони поїдуть на час до матері в село, а приїдуть вже з дівчинкою, ніби Рита народила. Так і зробили.

Роки йшли. Світланка і Антошка росли дружно, хлопчик як старший брат завжди захищав сестричку у дворі, був гордий, що сильний і сміливий. Одного разу прийшовши раніше з роботи, Рита помітила, що в шафі хтось лазив. Виявилося, Антошка до нового року подарунки шукав, всі документи перерив.

Але тоді вона навіть і подумати не могла, що він знайшов свідчення про удочеріння Свєти і ще з нього щось зрозумів. Ось тільки через десь півроку якраз влітку Антон додому прийшов один, без Свєти. На питання “де сестра”, він відповідав, що не знає. Видно було, що щось приховує.

Коли батько суворіше, Антон зізнався, що в сварці. Випалив зі злості Світлані, що вона не рідна, а прийомна. Рита тоді дар мови втратила від почутого. В голові раз у раз крутився купу думок “Звідки дізнався? Де Свєта? Що буде?”.

Взявши себе в руки, Рита з чоловіком побігли на вулицю.

Весь вечір шукали дівчинку всім двором. Лише ближче до ночі, її виявили на зупинці, вона плакала і не відразу пішла на контакт з мамою. Рита її обіймала і цілувала, радіючи простому щастя, що та знайшлася. Вони вирушили додому. А коли перед сном Рита прийшла поцілувати дітей, Світлана все-таки задала питання, якого так боялася Рита.

– Мама, я правда не твоя дочка?

– Ти що, рідна, сама моя.

– Просто Антон сказав, що я прийомна.

– Фе! Так лелека коли тебе приніс, я ж тебе прийняла на ручки і розписалася у нього в документах, що тепер ти моя лапочка дочка.

– Правда? – очі дівчинки горіли в темній кімнаті як дві зірочки, наповнені сльозами.

– Правда, дурненька моя, – ніжно поцілувала Рита дочку.

Більше вони в родині ні разу не піднімали цю тему. Антошка злякався тоді, що сестра мало не загубилася, тому більше ніколи так не говорив. А Свєта. Рита не знає чи повірила їй тоді Свєта, та й яка власне різниця, адже дівчинка бачила, як мама її любить і це головне.

Ось така от історія сталася в родині Рити. Ох дітки, все б їм куди залізти, та що-небудь знайти. Шукачі скарбів;)

Нехай ваші дітки завжди знають, що ви їх любите, для них це дуже важливо!

КІНЕЦЬ.