Олександра все своє життя присвятила служінню іншим – цю цінність їй прищепили з самого раннього віку. Будучи старшою в сім’ї з п’яти дітей, вона була відповідальна за турботу про молодших братів та сестру.

Її шлях до незалежності перервався, коли їй довелося кинути навчання в інституті та повернутися додому після того, як захворіла її мати. Її батько щосили намагався господарювати і доглядати за лежачою дружиною.

У своєму селі Олександра привернула увагу Миколи – місцевого хлопця. Вона неохоче погодилася, під тиском батька, і привела Миколу до родини.

Він одразу став допомагати по господарству, полегшивши частину сімейного тягаря.

Вони не стали заводити своїх дітей, зосередившись на тому, щоб допомогти трьом братам і сестрі Олександри досягти шлюбного віку.

Через 8 років шлюбу в Олександри та Миколи народився син, а ще через 2 роки – дочка. Після цього Олександра повністю присвятила себе дітям.

Згодом її брати та сестра обзавелися власними сім’ями, а вона втратила батьків – спочатку матір, потім батька. У 46 років Олександра стала вдовою.

Коли діти виросли, вона на запрошення подруги переїхала до Греції на заробітки. За 10 років вона перетворила свій будинок.

Однак цей спокій був недовгим. Її син одружився і привів свою дружину жити в сімейний дім, а дочка зробила те саме зі своїм чоловіком

. Розбіжності між двома сім’ями загострилися, і вони зажадали від Олександри вирішити негайно: хто успадкує будинок? Олександра опинилася перед болісною дилемою.

Розлад між її дітьми через будинок тільки посилився. Розмірковуючи про своє життя, Олександра раптом зрозуміла, що ніколи не жила для себе.

Вона сподівалася на спокій і самореалізацію в останні роки життя, але навіть тоді конфлікти з дітьми не давали їй спокою. З важким серцем вона зіткнулася з суворою реальністю: її мрія про мирну, зосереджену на собі старість може ніколи не здійснитися.

КІНЕЦЬ.