Сусідські діти Іванко і Катруся виросли на моїх очах. Іванко виховувався в повноцінній сім’ї, а ось Катя жила тільки з мамою.

Будучи сусідами з самого народження, вони завжди не на жарт між собою воювали. То Ваня дражнить дівчинку, то Катя його. Але в їхніх непростих стосунках теж іноді наступало перемир’я і ось тоді не було міцнішої дружби, ніж у цих двох дітей.

З Катрусиною мамою у нас були дуже хороші стосунки, ми були подругами, я чудово знала її історію з батьком доньки. Вони розійшлися ще до того, як Катруся з’явилася на світ. Та хоч вони і перестали жити разом, спілкування між ними не припинилося.

Я також була в курсі сімейних стосунків й Іванкових батьків. На вигляд вони здавалися досить таки пристойною сім’єю, однак варто було переступити поріг будинку, думка про них відразу змінювалося.

Батько хлопчика мав складний характер, любив, щоб все було тільки за його правилами, думка інших членів сім’ї його не цікавила.

Батько Катрусі був військовим, після її появи його відправили за тисячу кілометрів від рідного міста і відтоді він тільки два рази на рік приїжджав провідати дочку і то лише на кілька годин. У нього вже була інша сім’я. Проте яким для Каті це було святом, тато розповідав смішні історії і, звичайно ж, привозив різні солодощі та іграшки.

Крім цього, він щомісяця висилав Вірі пристойну суму грошей на утримання дитини, щоб вона ні в чому собі не відмовляла. Віра частину цих грошей відкладала, а іншу частину витрачала на потреби доньки. Тому у Каті були найкращі іграшки та найкрасивіше вбрання у всьому дворі, що часто слугувало причиною непорозумінь між дітьми.

А ось Іван, на відміну від Каті, бачив свого батька кожного дня і не лише кілька годин, а набагато більше. Тому що батько постійно змінював роботу і ніяк не міг влаштуватися на тривалий термін, через це часто сидів удома, в очікуванні якогось підробітку.

Іван був хорошим хлопчиком, тільки у нього були збиті орієнтири, він часто дратував Катю не своїми словами, а тими які почув від дорослих.

— Катя — безбатченко, — повторював він, відбираючи у неї м’яч, — ти своєму батькові не потрібна!

Всі чудово розуміли, звідки дме вітер. Коли хлопчик виріс, він вже не кидався такими словами і все більше, немов відчуваючи провину, пропонував Каті свою дружбу.

Батьки Івана були проти їхнього спілкування, а маму дівчинки, Віру, завжди намагалися обходити стороною та майже ніколи з нею не віталися, це виглядало так ніби вона не гідна бути їхньою сусідкою, якщо у неї немає чоловіка, Вані було байдуже, він все одно крутився біля Катрусі.

Потім Віра переїхали в іншу квартиру з двома кімнатами і на цьому дружба цих дітей завершилося, однак не на завжди, а лише на декілька років.

Катя вступила до медичного університету, причому на державне, хоч Віра й відкладала гроші на навчання. На них вони вирішили купити дачу і яким було її здивування, коли вона попросила, щоб їй привезли причеп гною на ділянку і на тракторі з цим самим гноєм, до неї під’їхав Іванів батько.

— Ну, привіт, сусідко, — стрибнув він на землю і шанобливо присвиснув.

Їхня дача знаходилася в престижному місці. Мабуть це і справило на нього враження.

— Привіт, сусіде.

— Стримано привіталася Віра.

Вони трохи поговорили і жінка дізналася, що Іван поїхав від них в інше місто і там вчиться на зварювальника, приїжджає дуже рідко, посилаючись на те, що на дорогу йде дуже багато грошей.

Віра попросила дати їй номер телефону Івана, і вони розійшлися.

Хлопець приїхав до них на Новий рік. Коли Катруся подзвонила, він дуже зрадів і вони відновили своє спілкування. Новий рік зустрічали на дачі, згадували дитинство, сміялися, Ваня знову довго вибачався за колючі слова, хоча Катя вже давно забула про них і не тримала на хлопця зла.

Ось так виросли на моїх очах двоє дітей, одна дитина з батьком, а інша без. І коли я чую, що дитина повинна обов’язково жити з обома батьками, я завжди знизую плечима. Дитина повинна жити в любові, а разом батьки чи ні, це вже, як пощастить.

КІНЕЦЬ.