У дочки з’явилася перша дитина у 28 років. Ми з чоловіком уже думали, що й онуків не дочекаємось.

Зараз в неї вже четверта дитина, і я вже втомилася від онуків (живемо разом). Цілий день із ними дуже важко.

По-перше, вони не всі їдять, їм треба готувати особливе щось. По-друге, їх ще укладати спати, та ще й допомогти з уроками, ще додаткові тести робити.

Дочка вийшла на роботу, зять і мій чоловік теж працюють, а вся хата на мені. Вже шкодую, що погодилася на це та звільнилася, до пенсії не допрацювала.

Бабусям теж потрібен відпочинок, спокій, свої серіали, передачі, та ще іноді новинами цікавитись треба. А тут навіть відпочити нема часу.

Вранці доводиться рано вставати, щоби всіх сніданком нагодувати. Старших дочка до школи та садка завозить дорогою на роботу, а я з молодшим залишаюся. Йому ще два роки, і я дуже втомлююся з ним.

А ще треба встигнути погуляти на вулиці з ним, приготувати на всіх вечерю, прибрати. Пропонувала дочці няню взяти, а я б вийшла на роботу і грошима допомагали.

Але вона образилася, звинуватила мене, що я не люблю онуків. Батьки зятя онуків люблять на відстані, прийдуть у гості раз на місяць, принесуть фрукти та все.

До них претензій чомусь немає. А ось те що я вже дуже втомилася до увагі взагалі не береться.

КІНЕЦЬ.