Зрештою сталося те, що мало статися – Василь пішов в іншу сім’ю, залишивши нас з дитиною. Минав час, я сама навчилася заробляти гроші, робити ремонт в квартирі.

Всі ці роки я дуже гнівалася на свого колишнього чоловіка: не брала телефон, коли він телефонував, не відповідала на його повідомлення. Лише коли син підріс, я стала шкодувати про ту помилку, яку зробила, коли жила ще зі своєю свекрухою

З Василем я познайомилася в інституті. Вже на четвертому курсі ми одружилися і переїхали жити до його матері. Стосунки в нас були просто відмінні, навіть поради свекрухи для мене були корисні і ненав’язливі. Але таке щасливе життя закінчилось вже через три роки. Після появи дитини наше з чоловіком життя кардинально змінилася.

Я довгий час не могла прийти в себе. Я жила в постійній втомі, на душі лише був смуток, мені здавалося, що я змінилася, стала некрасивою та нікому нецікавою жінкою. Пелюшки, плач немовляти і поради свекрухи – все це почало мене дратувати і я нічого не могла з цим вдіяти. Стосунки з чоловіком стали зовсім холодними.

Я занадто емоційно і гнівно сприймала його спроби допомогти, весь час плакала, а наші, раніше дуже добрі стосунки, викликали лише гнів. Василь мовчав до останнього, намагався забезпечити сім’ю, бавив дитину, але кому захочеться жити з вічно незадоволеною дружиною, якій ніколи і ні в чому не можна догодити.

Минав час, чоловік став затримуватися допізна на роботі і уникати мене. В якійсь мірі я розуміла, чому він так чинить. Але від цього не ставало простіше, лише огортав смуток.

Я стала жаліти себе ще більше, ще більше почала ображатися на нього. Одного разу він не прийшов додому ночувати. Потім ще і ще. Тоді мені стало зрозуміло, що у нього з’явилася інша. Чи варто розповідати про нічні телефонні дзвінки, аромати чужих жіночих парфумів в його машині і постійні суперечки.

Зрештою сталося те, що мало статися – Василь пішов в іншу сім’ю залишивши нас з дитиною. Він просто втік від відповідальності. Без нього я пережила найважчі моменти свого життя. Матеріальні труднощі і відсутність будь-якої підтримки з боку чоловіка, проблеми з житлом і багато іншого.

Але, як кажуть, час лікує. Все це минуло, найважчі проблеми позаду, але мене продовжує хвилювати думка про те, що малюк росте без батька. Так важко дивитися на маленьких діток, що сидять на плечах своїх батьків, і розуміти, що моя дитина позбавлена цього. Я тепер починаю розуміти, що багато в чому винна сама.

Зараз я потроху починаю змінюватись, але коли про це просив мене Василь я лише шукала причину в ньому. Сподіваюся, що колись і я зустріну людину, яка стане для мого синочка хорошим батьком, а я для нього хорошою дружиною.

КІНЕЦЬ.