Я не планую жити з батьками, – цю фразу мій брат Максим сказав кілька років тому, коли йому було 25 років. І продовжив, – але вічно в орендованому житлі я теж не проживу, треба своє купувати.

У нас з батьками була трикімнатна квартира, де у кожного – частка з приватизації. Мені було 26 років і я незабаром збиралася вийти заміж. Щоб відділити брата, мені довелося взяти кредит і віддати йому його частку грошима.

При цьому з тим, що інша частина після батьків перейде мені, Максим був згоден: хто доглядає батьків, тому і спадок.

– У мене найкращий в світі зять, – каже моя мама про мого чоловіка.

Так, ми з чоловіком живемо разом з моїми батьками, місця нам вистачає, живемо мирно. У нас дочка народилася, через 8 місяців я вже вийшла на роботу, а з онукою сидіти погодилася мама. Зате всі фінансові питання повністю на нас з чоловіком.

Через рік після мене, створив сім’ю і брат, відносини з його Світланою у нас були рівні, тобто – ніякі. Намагалися не конфліктувати, але й дружити не виходило. У Свєти з Максимом народився син, він молодший нашої дочки на 1 рік і 4 місяці.

– Ми на все літо візьмемо Алісу з собою на дачу, – сказала мама, коли Алісі було півтора рочки, – квартиру треба ремонтувати, займайтеся спокійно.

Особливих посадок на дачі не було: ягідник, кущі смородини, пара яблунь, грядка зелені і улюблені мамині клумби з квітами. Тільки спокійно займатися дитиною нам не дали.

– Ми в квартирі поживемо, – зателефонувала мамі Світлана, на початку липня, – у нас на два тижні воду гарячу відключають, як я буду з 2-х місячним немовлям? Через годину приїдемо з речами. Все одно ви на дачі, кімната вільна.

– Свєточка, – почала мама, – що ж ви заздалегідь не попередили? Там же ремонт зараз йде! Яке через годину приїдете, треба ж було домовитися з нами, з донькою …

– Ви бабуся тільки для внучки! – здійнялася дружина брата, – З нею, ненаглядною, з пелюшок возитеся, а те, що рідному внуку, немовляті 2-х місячному навіть помитися ніде, плювати? Гарні ж у Максима батьки, нічого не скажеш!

Наговорила гидоти свекрусі і поклала трубку. І Максим не подумав вибачитися за дружину, хоча в чому винні мама з татом? У тому, що ремонт йде в квартирі, в тому, що повинні були віщий сон побачити, що Світлані знадобиться переїхати туди, де гаряча вода з крана тече?

– Депресія після народження дитини, – виправдовувала її мама, – не звертаємо уваги, буває, минеться.

Якось племінник вижив без гарячої води, історія з часом і призабулася б, але факт народження Світланою дитини став час від часу підноситися нам всім, як подвиг, як досягнення.

– Мені ви не винні! – заявляла дружина Максима, – Я вам чужа людина, а ось сину своєму і онуку ви заборгували! Я вже не кажу про спадщину у квартирі, ось у мене дитина в садочку постійно хворіє, а залишатися з ним на лікарняних нікому. Онуку від дочки пестите, а моя дитина – зацькована?

Артема свого Світлана віддала в садок в 2 роки. Природно хлопчик часто хворів, а мама на лікарняних отримувала копійки. Моя мама саме тоді руку зламала, права рука була в гіпсі, так що сидіти з онуком не могла.

– Добре, – сказав мій батько, – приводьте Артема до нас, я все одно на пенсії, буду сидіти на лікарняних.

І почалося.

– Навіщо ви Артему дали печиво? – кидалася Світлана на власного свекра, – Йому шкідливо солодке і борошняне! А Ви куди дивилися? (Це вже моїй мамі) Спати треба було його укладати через годину, ага, зрозуміло, дід сам подрімати захотів, тому і на розпорядок дитини чхати хотів!

– Все, – сказав батько через кілька місяців регулярних «прильотів» від невістки, – не подобається, сиди сама!

Закономірна пропозиція, чи не так? Але Свєта півроку не дзвонила свекрам: образилася. Тільки в кінці минулої весни брат з дружиною вирішили помиритися з батьками.

– У мене відпустка в червні, – сказала мамі Світлана, – можна я з сином на дачі у вас поживу? На свіжому повітрі? Вашому онукові воно точно так само необхідний, як і Алісі. А в липні з ним на дачі буде Макс. А вже якщо б ви взяли на себе турботу про онука в серпні, ми б сказали велике спасибі. Не одній же Алісі за містом літо проводити? Та й Артемко зміцнів би трохи, а то у мене одні лікарняні, а сидіти з хлопчиком нікому

Мама не змогла відмовити. На початку червня Світлана з сином зайняли одну з кімнат.

– Артемчику, – просила мама онука, – не треба пісочок на лавочку сипати!

Хлопчику було 2,5 року, в цей час діти вже розуміють заборони. Їм можна і потрібно пояснювати, що не можна обривати квіти і топтати клумби, що не можна їсти зелені ягоди смородини. Не розуміє? Значить батьки повинні стежити за тим, що робить їх чадо.

– Подумаєш, – фиркнула Світлана, яка чула, як мама намагалася пояснити дитині порядки і правила, прийняті в нашій родині, – він ще маленький. Йому все цікаво, він тільки вчиться пізнавати світ. Ну і зірвав квітку, шкода чи що? І пісок насипав, адже ніхто не віддав Богу душу!

– Не віддав, – сказала я дружині брата, ми з чоловіком якраз на вихідні приїхали, – але й прибирати пісок ніхто з батьків Артема не кинувся. І квіти ростила не мама Артема, і грядки затоптані не Максим копає.

Світлана демонстративно пішла в будинок, залишивши хлопчика в саду.

– Не ходи туди, – мама взяла онука за ручку, намагаючись не пустити до сусідського паркану, – там собачка велика, вона розлютитися може.

Артем капризно вимагав піти туди, куди йшов. На вереск дитини Світлана знову вийшла і почала звинувачувати маму в тому, що вона занадто жорстко поводиться з її сином.

– Мені його до собаки пустити, нехай вона його покусає? – не витримала мама, – Я вже мовчу про те, що ти садиш дитину за великими і маленькими потребами всюди, де заманеться. Куди це годиться?

– І що такого? – Світлана підвищила голос, – Дитина в туалет захотів, він терпіти не повинен, це шкідливо! У вас щодо внука якісь драконівські заходи: те не можна, це не можна! Що це за відпочинок такий!

– Ми так звикли, – мама спробувала донести до невістки правила, – мені неприємно возитися на клумбі, де ходили в туалет, навіть, якщо ходив мій маленький онук. Треба поважати правила будинку в якому ти гостюєш. Треба якось підлаштовуватися, тим більше, що ми нічого надприродного не вимагаємо, всього лише дотримуватися звичайних правила пристойності.

– Ах так, – закипіла Світлана, – ми ж тут в гостях! Тут тільки Аліса вдома. А на мене і на Артема тут дивляться косо! Я не зрозумію, у вас це вже старече чи завжди характер був такий? Хоча, свекриса – є свекриса.

Світлана зателефонувала брату, що вже вона там йому наговорила – не знаю. Максим приїхав в той же вечір, мовчки забрав дружину, сина і їх речі і відвіз до міста.

Уже рік брат не спілкується зі мною і з власними батьками. Нас вони зі Світланою заблокували всюди, видалили з усіх соціальних мереж. Образилися.

КІНЕЦЬ.