Середина серпня. Тетяна та її другий чоловік Вадим приїхали на вихідні на дачу. Із ними двоє дітей. Старший син Тетяни від першого шлюбу, йому вже 10 років, і молодша, спільна дитина Тетяни та Вадима, якій нещодавно виповнилося 4 роки.

А ще на дачу приїхала Маргарита, мама Вадима.

Так вийшло, що Маргарита недавно дізналася, що в її сина є дитина, і вона вже давно бабуся. Тетяна та Вадим довгий час (майже 6 років) приховували свої стосунки. Навіть після народження спільного сина. І тільки коли йому виповнилося 4 роки, Тетяна погодилася вийти заміж за Вадима. Та й то тільки тому, що Вадим наполіг.

— Я боюся, — сказав він, — якщо ти не станеш моєю дружиною, то рано чи пізно кинеш мене.

— Що за дурість, — відповіла Тетяна. — Навіщо мені кидати тебе, якщо я тебе люблю. А заміж не хочу.

– Але чому?

— Тому що я вже була одружена. І ні до чого хорошого це не привело.

— Твій колишній чоловік погано поводився з тобою?

— Поки не вийшла заміж за нього, все було чудово. А ось одразу після весілля почалося. Може, й не навмисне, сама не розуміючи, але його мама все робила для того, щоб ми розлучилися. Напевно, тобі це буде дивним, але я пішла не від чоловіка, а від свекрухи. Я більше не могла терпіти її і тому розлучилася з чоловіком. Іншого способу позбутися свекрухи я не бачила. І вдруге наступати на ті ж граблі я не збираюся.

— Але до чого тут я?

— Як до чого? Хіба в тебе немає мами?

– Є.

— Ну, ось і відповідь на твоє запитання.

– Не розумію.

— Ти ж сам мені розповідав, що твоя перша дружина втекла від тебе за тиждень після весілля, бо посварилася з твоєю мамою. Забув?

— Не забув, але… Але я розповідав це так. Між іншим. Як веселий жарт. Мовляв, від мене дружина втекла за тиждень. Так, вони тоді посварилися, але… Я не дуже засмучувався з цього приводу. І розповідаючи про це, я не думав, що ти так серйозно до цього віднесешся.

— А навіщо тоді ти це мені розповів?

– Та просто розповів і все. Щоб ти знала. Без жодної задньої думки. Розповів, як кумедну історію. Яка не залишила мені ніякого сліду.

— Ось бачиш, а мені твоя історія забавною не здалася. Я не сперечаюся, може, твоя мама і дуже хороша людина. І нехай я перестраховуюсь, але… Я не виходжу за тебе заміж, бо не хочу, щоб у мене була свекруха. І з цієї причини я досі не знайома з твоєю мамою. Мій перший чоловік не зміг захистити мене від мами. І вимагати того ж від тебе я не маю права.

– Ах ось як. Тепер ясно, у чому річ. Але якщо твій перший чоловік був настільки жалюгідний, що не міг захистити тебе від своєї мами, це не означає, що і я такий! Чому я мушу страждати через нього?

— Це ти зараз так кажеш. А ось станеш моїм чоловіком, одразу по-іншому заговориш.

– Як по-іншому?

— Ти станеш на її бік. Ти ж не став на бік своєї першої дружини, коли вона посварилася з твоєю мамою. Чому?

— Там було по-іншому. Мама сказала, що вона…

– Ах, “мама сказала”. Я так і думала. Ось чому я впевнена, що коли у мене з твоєю мамою станеться конфлікт, ти переконуватимеш мене в тому, що твоя мама бажає нам тільки добра. І тому все, що вона робить правильно.

– Що робить?

— Наприклад, робитиме нам дорогі подарунки, які я не захочу приймати.

– Що в цьому поганого?

— Я теж думала, що в цьому нічого поганого немає. Поки не з’ясувалося, що за кожний подарунок доведеться платити дуже дорого.

– Чим, наприклад?

— Наприклад, тим, що твоя мати після цього матиме право навчати нас.

– Чому навчати?

– Як чому? Звичайно ж, тому, як треба жити. Чому ще?

— Чому ти думаєш, що вона нас навчатиме?

— А тому, що вона бачитиме, що ми живемо неправильно. Не так, як вона вважає, треба жити. А крім того, що вона диктуватиме нам свою волю, вона ще почне звалювати на нас свої проблеми.

– Не почне.

– Почне, почне. Не сумнівайся. А ми не зможемо їй протистояти, бо вона твоя мама, ти її любиш, шкодуєш і зобов’язаний їй усім. І станеш її у всьому підтримувати.

– Клянуся! – вигукнув Вадим. — Цього ніколи не буде!

— Хочеш сказати, що не дозволиш їй диктувати нам умови?

– Не дозволю.

— А коли ми з нею з’ясовуватимемо стосунки, ти не втручатимешся і вставатимеш на її бік?

– Не буду. Ніколи. Обіцяю. Тільки стань моєю дружиною.

— Я не розумію, Вадиме, навіщо ти хочеш, щоб я стала твоєю дружиною? Невже ти всерйоз боїшся, що я кину тебе? Адже я можу піти від тебе і після весілля. Як пішла від першого чоловіка.

– Ні, звичайно, – відповів Вадим. — Справа не лише в цьому.

– А в чому ще?

— Та на мене на роботі дивляться косо. Цікавляться, чому це у мене дитина є, а дружини нема. Не розуміють, як таке можливе. Починають надумувати казна-що. Ти ж знаєш, як суворо стежать за моральним виглядом співробітників. Мої керівники – це люди старої формації. Борці за моральні основи та сімейні цінності. Для них наші стосунки з тобою — неприпустима вільність. І моє підвищення по службі гальмується. Давно мали підписати документ про моє нове призначення. Я все гадав, чому не підписують. А нещодавно мені одна добра людина по секрету пояснила, чому. Тому що ми з тобою не одружені. Виходь за мене заміж, га?

— Гаразд, — відповіла Тетяна. — Якщо так, як ти кажеш…

— Так, так!

— Але колись, Вадиме, ти повинен знати, що в мене є принципи. Від яких не відступлю.

— Принципи це чудово. А що це за принципи?

— Яких я триматимуся у спілкуванні з твоєю мамою, — відповіла Тетяна. — Тобі треба почути їх і погодитися з ними.

Вадим вислухав і погодився. І місяць тому відбулося скромне весілля. На ньому були лише свої. У тому числі і мама Вадима. Там вона і дізналася, що в неї є онук, якому вже 4 роки.

«Мало того, що мій син, перебуваючи на високій посаді в солідній установі, взяв її з дитиною, — думала Маргарита, сидячи за святковим столом, — так вона ще й мого онука від мене приховувала довгий час. Цього я їй ніколи не пробачу. Колишня свекруха погано навчила її розуму. Але нічого. Я заповню цю прогалину у її освіті. Або вона танцюватиме під мою дудку, або Вадим розлучиться з нею так само швидко, як і зі своєю першою дружиною. Я знаю, як це зробити. Успішний досвід є».

Але ось пройшов уже місяць після весілля, а у Маргарити нічого поки що не виходило з вихованням невістки. І вдалий досвід не допомагав. Чого тільки не робила Маргарита. Тетяна не велася ні на які хитрощі та хитрощі свекрухи, не піддавалася ні на які провокації.

А найгірше Маргарити — вона ніяк не могла потрапити в гості до сина. Він усе звалював на Тетяну, а та просто відповідала, що їм зараз не до гостей. І навіть, коли Маргарита одного разу дозволила собі приїхати без запрошення, Тетяна її в квартиру не пустила.

— Вибачте, — сказала вона, — але ми на вас не чекали.

– І що?

– Нічого. Просто нам зараз не до гостей. Приїжджайте іншим разом.

— Коли іншим разом? — розгублено спитала свекруха.

— Я сама вам зателефоную і скажу, коли, — спокійно відповіла Тетяна, — а зараз, даруйте, справи.

І зачинила двері.

Маргарита повільно спускалася сходами. Спогади мучили її.

«Та що це таке? — дивувалася Маргарита. — Та де ж це бачено, щоб невістка зі свекрухою так розмовляла? Ну нічого. Нічого! Я з тобою розрахуюсь. За все!”

І Маргарита почала чекати, коли невістка їй подзвонить і запросить у гості. Тетяна зателефонувала. Вчора. Сказала, що завтра можна буде приїхати до неї на дачу.

— Але тільки на два дні, — додала Тетяна. — У п’ятницю приїдете, а в неділю поїдете.

Маргариті було дуже важко стриматися і тут же не наговорити невістці гидоти. Але вона знайшла у собі сили. Взявши себе в руки, спокійно подякувала за запрошення та сказала, що обов’язково завтра приїде.

«Я піду на конфлікт з нею за обідом, — думала Маргарита, — при синові. Я знаю, що треба сказати, щоб вивести її із себе. Вона, звичайно, відповість мені грубістю. А Вадим все це почує і стане на мій бік».

І ось тепер на дачі, за обідом на веранді (оскільки дітей за столом уже не було), Маргарита наважилася нарешті озвучити кілька своїх міркувань з приводу того, яка Тетяна мати і дружина.

Багато невитраченої злості нагромадилося в Маргариті за цей місяць, що пройшов з дня весілля. Дуже багато. І це зрозуміло. Адже досі у неї не було можливості вилити з себе весь цей бруд. У гості її не запрошували і… не було слушної обстановки. Так вийшло, що сьогодні Маргарита взагалі вперше була в гостях у сина та невістки.

І, звичайно ж, як тільки випала нагода, Маргарита ним одразу скористалася. І за якихось кілька хвилин вона сказала все, що нагромадила і що вважала найважливішим на даному етапі виховання невістки.

— Вас, я так розумію, ніколи цьому не вчили, Танічка, — закінчила свою повчальну промову Маргарита. — Я не думаю, що це добре. Адже ви вже були одружені, чи не так? Невже ваш перший шлюб вас нічому не навчив? Втім, — важко зітхнувши, тихо додала Маргарита, — чого питати. Видно ж, що не навчив.

Сказавши це, Маргарита подивилася Тетяні у вічі і зобразила на обличчі лагідну посмішку. Тетяна відповіла свекрусі такою ж усмішкою.

Маргарита була впевнена, що Тетяна вже зараз скаже якусь гидоту. Та Тетяна мовчки посміхалась і дивилася на свекруху.

«Може, вона недалека? – подумала Маргарита. – І до неї просто не доходить моє відкрите хамство? Ах, як погано. Цього я не врахувала».

І Маргариті нічого іншого не залишалося, як самій продовжити розмову.

— У такому разі, — добродушно промовила Маргарита, — нічого дивного не буде, якщо й другий чоловік від вас піде. — Маргарита суворо подивилась на сина. — Вадиме, передай мені, будь ласка, гірчицю. Ти погано виглядаеш. У тебе все гаразд?

— У мене все добре, мамо, — сухо відповів Вадим, передаючи мамі гірчицю, а заразом і перечницю, і сільничку.

А Тетяна припинила посміхатися та зробила здивоване обличчя. Маргарита зауважила, що невістка дивиться на неї суворим поглядом.

«Дійшло, нарешті, — полегшено подумала Маргарита. — А то я боялася, що треба буде вигадувати щось інше».

— Що хочете сказати, Танічка? — лагідно спитала вона.

— Я правильно вас зрозуміла? — спокійно промовила Тетяна. — Ви щойно вирішили мене образити, і тому сказали мені гидоту? В моєму домі! За моїм столом!

Маргарита і Тетяна до цього моменту майже й не розмовляли до пуття. Не було нагоди. І Маргарита зовсім не знала своєї невістки. І зараз все йшло не так, як вона передбачала.

Вона була готова почути будь-що, але тільки не це. І почуте щойно здалося Маргариті більш ніж дивним. Тому що це була не очікувана грубість, а неприкрите, нечуване й обурливе нахабство. І чогось, але такого від своєї невістки Маргарита ну ніяк не чекала.

«Спокійно, Маргарита, — умовляла себе свекруха, — ти старша, ти розумніша. Ти досвідченіша, зрештою. За твоїми плечима велике насичене життя. В якому було всяке. Ти впораєшся і з цим».

— Я всього-на-всього сказала правду, Танічка, — намагаючись виглядати радісно безтурботною, відповіла свекруха, — ні більше ні менше. Не розумію, чому це тебе так зачепило? Ти ж знаєш, що я люблю тебе і бажаю тобі всілякого добра, але…

— І тому ви сказали, що я так собі мати? І що в таких, як я, треба забирати дітей та позбавляти материнства? А що мій чоловік покине мене?

— Це лише невелике перебільшення, — відповіла Маргарита. — Цілком допустиме у розмові між близькими. Дивно, що ти не розумієш. Культурна, інтелігентна жінка такі речі вбирає з молоком матері. І розпізнає їх раз. І не звертає на це своєї уваги. Тим більше, якщо це каже мама твого чоловіка. І на твоєму місці мудра невістка, яка не хоче втратити чоловіка, просто мовчки вислухала б сказане мною і промовчала.

Перш ніж продовжити, Маргарита витримала невелику паузу. Тетяна теж мовчала, суворо дивлячись на свекруху.

— Втім, — продовжила Маргарита, глянувши на сина, — тут все залежить від належного виховання. На жаль, не всі ж отримують його достатньою мірою. Деякі матері в принципі не здатні навчити своїх дочок елементарним правилам поведінки у пристойному суспільстві. Я зараз не конкретно про тебе, Танічка, ні.

Тетяна впевнено подивилася кудись у далечінь і похитала головою.

— Отже, я правильно зрозуміла, — сказала вона. — Ви всерйоз вирішили говорити мені сьогодні лише гидоти.

Маргарита посміхнулася і подивилася на сина, який під час цього діалогу мовчав, уткнувшись у тарілку.

— Я розумію, на що ви сподіваєтесь, — продовжувала Тетяна, — що я не звертатиму увагу на вашу зухвалість, так? Помиляєтесь. Ви, мабуть, забули, то я вам нагадаю, що ви в мене не перша свекруха. Але я сподіваюся, остання. Навіть якщо й далі ви будете так поводитися, я не піду від вашого сина. Я просто зроблю так, що ми з вами припинимо спілкування. Якщо продовжуватимете в тому ж дусі.

– Що продовжувати, Танічка? Я не розумію.

– Хамити!

– Як ти смієш?!

— Смію. Ще як смію! Завдяки своїй колишній свекрусі. До речі, вона незабаром буде тут. У гості приїде. Каже, що скучила. Не за мною, ні. За онуком. Хоче з ним побачитись. Ви скоро з нею познайомитеся. І зараз це дуже мила жінка. Тактовна. Ввічлива. Але якби ви тільки знали, вона висмоктала з мене всю енергію та сили, залишивши мене морально виснаженою.

Перш ніж продовжити, Тетяна ненадовго задумалася, згадуючи минулі дні.

– Так ось, – продовжила вона, – про що це я? Ах так. Завдяки своїй колишній свекрусі, я тепер із вашою сестрою більше не церемонюсь. Ні. Досить. Нацеремонилася – отак! — Тетяна провела долонею над головою. — На все життя. Якби ви тільки знали, що я тільки не робила, щоб завоювати її прихильність, догодити їй, стати її другом. Якби ви тільки бачили, як я принижувалась перед нею. І те, що ви мені зараз сказали, це квіточки, порівняно з тим, що я вислуховувала від неї. Вислухувала і мовчки терпіла.

— Вона мати вашого чоловіка, — розважливо сказала Маргарита. – І немає нічого дивного в тому, що вона тримала вас у суворості.

— Ось тому, — сказала Тетяна, — таке поняття як «свекруха» для мене тепер існує тільки в одному значенні.

— У якому можна дізнатися?

– Небезпечно для життя! – відповіла Тетяна

– Вадим! – вигукнула Маргарита, звертаючись до сина. – Ти чув? У твоєму домі ображають твою матір!

Весь час, поки Маргарита та Тетяна розмовляли, Вадим згадував умови, які висунула Тетяна перед весіллям.

— Запам’ятай, — сказала тоді Тетяна, — я не дозволятиму твоїй мамі говорити мені погані речі.

– Не дозволяй, – охоче погодився Вадим.

— Зачекай, не поспішай. Вислухай до кінця. Ми не станемо із нею подругами. І відносини між нами будуть лише ділові. Вона не зможе командувати нами. Жодні поради щодо влаштування будинку, виховання дітей та будь-які інші від неї не приймаються. Її проблеми не будуть нашими проблемами. Ми не прийматимемо від неї жодних дорогих подарунків, ні за яких умов.

— А якщо вона подарує нам квартиру?

– Ти мене не почув? Мені повторити? Жодних дорогих подарунків. Я знаю, чим це закінчується. Повір мені.

– Вірю.

– І найголовніше. У гості до нас вона зможе приїжджати лише за попередньою домовленістю. Жодних раптових візитів. Приїде раптово — «Добрий день» та «До побачення».

Тетяна висловила ще кілька інших вимог. І з усіма цими вимогами Вадим погодився.

І ось тепер він розумів, що його мати хоче, щоб він втрутився в розмову і заступився за неї.

«Ага,— подумав Вадим,— як же. Робити мені більше нема чого. Ні».

— Без мене, мамо, — тихо й швидко відповів Вадим, підводячись із-за столу. – Без мене. Я у ваші справи вплутуватись не збираюся, бо нічого в цьому не розумію.

— Як не розумієш, синку? – вигукнула Маргарита. — Адже так просто й очевидно.

— Для вас, може, й просто, — відповів Вадим. — А для мене незрозуміло. І все, що ви тут кажете один одному, для мене темний ліс. Танюша, дякую за все. Я піду.

— Ти поїв, коханий? — ласкаво спитала Тетяна.

– Так, Танюша. Все було дуже смачно. Дякую. Сходжу з дітьми на озеро.

— Я з вами, — сказала Тетяна. — Маргарита, ви залишаєтеся за господиню. Скоро має підійти Яна Василівна, то ви вже зустрінете її.

— Хто така Яна?

— Моя свекруха колишня. Я ж вам казала. Вона давно просила дозволу з онуком зустрітись. Я дозволила їй зустрітися з ним сьогодні.

– Що означає, дозволила?

— А чому ні? Вона тепер уже не та, що була раніше. Виправилася. І я вас дуже прошу, не кривдіть її. Після мого розлучення з її сином вона дуже змінилася.

— З якого дива мені її ображати?

– Ну хіба мало. Кажуть, що колишні свекрухи з нинішніми не ладнають. Втім, не знаю. В мене таке вперше. Про всяк випадок, не сваріться.

Тетяна та Вадим пішли з дітьми на озеро. Маргарита почала чекати колишню свекруху. Та приїхала хвилин за двадцять.

Яна докладно розповіла Маргаріті про те, як вона стала причиною розлучення свого сина та Тетяни.

— І тепер я дуже шкодую про це, — закінчила розповідь Яна. — Син серйозно розлютився на мене. Виїхав до іншого міста. Там одружився, і він уже має інших дітей. Але він не збирається знайомити мене зі своєю сімʼєю. Я просила, але син ні в яку. У мене ще є онуки, але я їх жодного разу не бачила. Ось така історія, Маргарита. Якби я могла все повернути назад… Дякую Тетяні, що дозволяє з онуком проводити час.

Поговоривши з Яною, Маргарита зібрала речі й поїхала. Вона зрозуміла, що нічого із задуманого в неї сьогодні та завтра не вийде. А нічого іншого вона поки що не хотіла.

КІНЕЦЬ.