Щаслива Марина готувалася до річниці сімейного життя. Рівно п’ятнадцять років тому вони з Андрієм одружилися і обзавелися трьома чудовими дітьми.

Жінка взяла до рук сімейну фотографію та присіла на диван. Вона не могла пригадати жодного дня, коли б вони з чоловіком сварилися.

За ці роки, здавалося, вони були найщасливішою родиною у світі. Чого приховувати, парі багато хто заздрив.

Поринувши у спогади, Марина зовсім забула про час. Проте через півгодини вона глянула на годинник і почала метушитися.

Жінка планувала приготувати святкову вечерю до повернення чоловіка з роботи.

Сьогодні вона потай від Андрія спеціально взяла вихідний та відправила дітей до матері, щоб зробити йому сюрприз.

Марина так старалася все встигнути, що сильно переживала, забувала купити потрібні продукти і кілька разів бігала за ними до магазину.

Нарешті вечеря була готова. Жінка глянула на настінний годинник і радісно потерла руки: вона все встигла.

До повернення чоловіка залишалося ще достатньо часу, за який можна було встигнути привести себе до ладу.

Марина витягла з шафи свою весільну сукню і спробувала її натягнути на себе.

Зі скрипом, але жінці таки вдалося це зробити. Виявилося, за п’ятнадцять років вона не так вже й сильно набрала зайвого.

Марина присіла перед дзеркалом і почала робити собі макіяж.

Однак тільки-но вона встигла нафарбувати одне око, як хтось наполегливо став дзвонити їй на телефон.

Жінка не хотіла відповідати, вирішивши, що потім передзвонить наполегливому абоненту.

Але той, хто дзвонив, не збирався так просто відступати. Телефон безперестанку дзвонив, і Марині довелося здатися.

Номер був жінці не знайомий, тому це трохи напружило її. Неохоче вона відповіла на дзвінок.

– Я мама Віри! – Серйозним голосом повідомила незнайомка.

– Ви не туди потрапили, – коротко відповіла Марина, збираючись кинути слухавку.

– Зачекайте! Ви ж дружина Андрія? – ошелешила наступним питанням жінка.

– Так, – розгублено відповіла Марина. – Із моїм чоловіком щось сталося?

– З Андрієм все добре. Я вам дзвоню повідомити, що він уже кілька років зустрічається з моєю дочкою і скоро в Віри буде дитина, – гордо сказала незнайомка.

– Це жарт такий? – розсміялася у відповідь жінка, не повіривши запитала. – Андрій попросив мене розіграти?

– Ні, я кажу вам правду, – переконувала Марину незнайомка. – Залиште його у спокої. Він живе з вами з жалю.

– Скажіть чоловікові, що жарт вже несмішний…

– Ваш чоловік сказав, що живе з вами, бо ви нездужаєте. Як чесна людина, він не може вас залишити. Будь ласка, зробіть це самі. Прошу вас! Андрій матиме дитину та кохану жінку, а ви його утримуєте. Все одно так довго не зможе продовжитися, – слізно попросила жінка.

Не бажаючи її більше слухати, Марина скинула дзвінок. Слова незнайомки її здивували.

– Нісенітниця якась! – Прошепотіла вона, ще раз прокрутити в голові все, що почула.

– Люба, чим у нас так смачно пахне? – голосно грюкнули вхідні двері і з коридору почувся голос чоловіка.

З одним нафарбованим оком здивована Марина у весільній сукні вийшла назустріч Андрію.

– У нас же річниця! – вигукнув чоловік. – Ось я негідник! Зовсім забув!

– Ага, – протяжно відповіла жінка.

– Ти не до кінця нафарбувалася, – Андрій звернув увагу на її замішання. – Сукня тобі теж так личить.

– Так, – уривчасто сказала Марина, яку різко кинуло в піт від думки про те, що слова незнайомої жінки можуть виявитися правдою.

Однак їй раптом стало важко починати розмову з чоловіком на цю тему.

– Ти знаєш, хто така Віра? – наважившись, спитала жінка.

Побачивши, як різко змінилося обличчя чоловіка, Марина одразу зрозуміла, що Андрію ім’я знайоме.

– Мені сьогодні дзвонила її мати і сказала, що Віра від тебе вагітна! – напівголосно прошепотіла жінка. – Це правда? Ти кілька років зустрічаєшся за моєю спиною з іншою жінкою?

Марині так хотілося, щоб чоловік розсміявся їй у відповідь і сказав, що це просто розіграш до їхньої річниці.

– Так, це правда, – його відповідь прозвучала для жінки, як остаточний вирок.

Марина похитнулася і, опершись спиною до стіни, закрила собі рота рукою, щоб не заплакати.

Вона повірити не могла в те, що її щасливе сімейне життя раптом зруйнувалося в один момент.

– Ти хочеш піти до неї? – насилу сказала Марина.

– Я думав про це, – чоловік винувато почухав потилицю. – Але поки що не прийняв жодного рішення.

– Чому? Бо я нездужаю? – несподівано спитала жінка.

– В якому сенсі?

– Твоя майбутня теща сказала, що ти зі мною через недугу.

– Ні, вона неправильно мене зрозуміла, – Андрій відвів очі убік, і Марина зрозуміла, що він обманює.

– Я сама подам на розлучення! – рішуче промовила жінка і пішла змивати макіяж.

Чоловік кілька хвилин стояв у коридорі, не знаючи, що йому робити. Мовчання, здавалося, розтяглося на годинник.

– Я можу хоча б поїсти? – Запитав у дружини Андрій.

– Ні. Я готувала святкову вечерю на річницю, але вона не настала, – байдуже промовила Марина.

Вона хотіла було розплакатися але трималася з останніх сил. Як чоловік міг стільки років її так добре обманювати?

Мабуть, вона просто надто його любила і не звертала уваги на те, що іноді Андрій затримувався на роботі.

Через п’ятнадцять років щасливого сімейного життя Марини вся ідилія зникла.

Через півроку судових позовів сім’я остаточно розпалася.