Вечірня прогулянка Михайла додому засніженим містом була спокійною, майже сонною. Незважаючи на ранній вечір, місто ніби вже відпочивало.

Михайло, перебуваючи в задумі, поволі прогулювався, не бажаючи йти додому. Якоїсь миті його увагу привернула дівчина, яка нерухомо сиділа на лавці і дивилася на небо.

Заінтригований Михайло підійшов і запитав: -Вибачте, у вас все гаразд?

Дівчина, не змінюючи пози, просто прошепотіла: -Так, я дивлюся на зірки. Ці слова спонукали Михайла приєднатися до неї у спостереженні за зірками – заняття,

до якого він не вдавався вже багато років, зазвичай зайнятий метушнею повсякденного життя. Поки вони сиділи, думки Михайла блукали.

Він розмірковував про невпинні вимоги життя – виховання дітей, фінансові труднощі, зміст дачі, одержимості дружини порядком і правильним харчуванням.

Він згадував своє дитинство і сумував за більш простими часами, коли такі прості речі, як бабусині пироги, були головним джерелом радості. Коли Михайло обернувся,

щоб знову заговорити з дівчиною, її вже не було. В цей момент він подумав: чи не здалася вона йому? Повернувшись додому, Мишко зустріли звичні причіпки дружини до чистоти та порядку.

Коли він згадав про дівчину та зірки, дружина відмахнулася від нього, зосередившись на своїх кухонних справах. Наступного ранку Михайло тихо вийшов із дому, залишивши дружині записку, в якій пояснив, що більше не може виносити таке життя.

Він приїхав на дачу, розчистив сніг та насолоджувався свободою самотності. Увійшовши до будинку, він грайливо і з усмішкою скинув черевики, насолоджуючись простим задоволенням від безладу. З того дня, задоволений такими рішеннями, Михайло почав перебудовувати своє життя на свій лад.

КІНЕЦЬ.