Згадуючи зараз усе, можу лише сказати, що життя моє було далеко не простим.

Виріс я в дитячому будинку, на жаль, так склалася моя доля. Мати й батько відмовилися від мене ще в ранньому віці, я тоді був ще зовсім маленьким, я їх навіть не пам’ятаю взагалі.

Ще в ранньому дитинстві я зрозумів, що розраховувати потрібно було лише на себе, ніхто тобі більше не допоможе.

Коли мої однолітки прогулювали уроки і байдикували, гуляючи біля річки, щоб батьки не знали, я старанно вчився, вже в той час, я поставив собі за мету влаштуватися в житті так, щоб ні мої діти, ні внуки, ні від кого не залежали.

Вже тоді добре розумів, що мені в житті доведеться все досягати самому, адже ні допомоги, ні підтримки якоїсь у мене немає.

Я дуже хотів стати успішною людиною, яку будуть поважати, до якої тягнутимуться усі.

Після армії я відкрив свою першу справу, це було виробництво бруківки, я довго, щиро кажучи, наважувався на це.

Рівно в цей же час я і познайомився зі своєю дружиною, звали її Олена.

Через пів року ми одружилися, а через рік у нас з’явився малюк. Я був щасливий, як ніколи в житті, здавалося більшого й не потрібно в житті.

Мій бізнес також пішов стрімко в гору. І я почав виробляти блоки і ще багато декоративних виробів з бетону.

Замовлення йшли з різних куточків країни великими партіями, тому доводилось багато працювати і їздити у відрядження.

Дружина моя ніколи не працювала, займалася лише господарством та дитиною. Проблем з грошима у неї не було і вона ніколи і ні в чому собі не відмовляла, жила в добрі та достатку.

Одного разу я прийшов додому, не попередивши дружину, поїздка відмінилася в останню хвилину і довелося повернутися раніше, чого зовсім не планував.

Коли я відкрив двері своєї квартири я увійшов і побачив свою дружину з іншим. Був скандал, Олені я відразу сказав, щоб вона йшла куди хоче. Але вона не пішла, лише “переїхала” в іншу кімнату.

Дружина просила вибачення, благала не розлучатися, сказала, що ніколи такої помилки більше не зробить, і я пробачив свою дружину. Пробачив, бо щиро кохав її і хотів, щоб наш син ріс в повноцінній сім’ї.

Так минуло, після того, 3 роки нашого спільного сімейного життя. За цей час у нас з’явилася донечка.

Начебто все було добре, але дружина знову взялась за старе. Додому вона більше нікого не приводила.

Якось я побачив її в ресторані з незнайомцем, потім вони пішли в готель. Я йшов слідом за ними, коли постукав у номер, мені відкрив двері той чоловік, я увійшов всередину і побачив там дружину.

Знову у нас була суперечка, Олена мене знову благала, просила вибачення, і я знову вибачив, я не уявляв життя свого без своєї маленької донечки, хотів, щоб у неї була сім’я, як у всіх діток, про яку я сам мріяв все своє життя.

Минуло відтоді ще два роки і я знову почав помічати за своєю дружиною, що щось не так. Знову пішли скандали в сім’ї. Ось тут почалося ще гірше.

Вона сказала, що вже доросла і самостійна людина, додому не приходила по три дні. А коли поверталася, просила вибачення, обіцяла, що це було останній раз і я прощав, але це повторювалось знову і знову.

Якось, занедужала наша донька і потрібно було здати деякі аналізи і батькам. Яким же було моє здивування, коли виявилось, що я не батько маленькій донечці. Дочці я сам нічого не сказав і Олені заборонив розповідати дівчинці.

Через рік Олена сама занедужала. Висновок фахівців був невтішним, на жаль. Вона більше не гуляла, була завжди вдома.

Дружина вже поводилася тихо і скромно. На той час я зустрів іншу жінку, я дуже покохав її. Але вона хотіла, щоб я одружився на ній і поставила мені умови, або вона, або моя сім’я. Я вибрав сім’ю, заради маленької донечки.

Зараз з боку здається, що у нас все чудово, ми нікому нічого не розповідаємо, але коли заглянути всередину, то проблем багато. Піти з родини я не можу і не хочу. Може це йде з дитинства, кинути дружину в такому стані, теж не можу, адже колись в дитинстві кинули мене.

Але я хочу щоб мене теж кохали і цінували. Хоча б трішки. Я стільки поклав сил заради своєї сім’ї, постійно старався для найрідніших людей.

Я заплутався дуже. Чи правильно я чиню?

КІНЕЦЬ.