Багато років тому мій чоловік покинув мене і двох наших маленьких дітей заради іншої жінки, яка володіла квартирою у місті. Ми просто виявилися йому непотрібними.

Насилу зводячи кінці з кінцями в селі з обмеженими можливостями працевлаштування та низькими зарплатами, я зрозуміла, що маю щось змінити заради майбутнього своїх дітей. Коли діти стали досить дорослими, я зв’язалася зі старою подругою в Італії, яка працювала там уже 10 років.

Вона вже вийшла заміж за італійця. Подруга запропонувала мені роботу з догляду за однією людиною похилого віку. Я, природно, скористалася можливістю заробити гроші

за кордоном насамперед заради своїх дітей. За кілька років мені вдалося купити машину на весілля старшої дочки, але я не могла бути присутньою на церемонії через мій нелегальний статус в Італії, який не дозволив би мені повернутися ще раз.

Молодша дочка, Оля, завжди здавалася безтурботною щодо свого майбутнього.

Незважаючи на те, що я щомісяця надсилала їй достатньо грошей, вона скаржилася на свій спосіб життя і наполягала на придбанні квартири в місті.

Відчуваючи себе самотньою та беззахисною перед такою ситуацією, я поступилася її вимогам і купила їй двокімнатну квартиру, сподіваючись, що вона стане відповідальною.

Згодом я почала працювати бухгалтером у філії однієї компанії з моєї батьківщини. І ось, через 8 років, я вирішила повернутися на батьківщину на канікули, сумуючи за дітьми та країною.

Однак, коли я повідомила про свій візит дітям, Оля відмовила мене, пославшись на всесвітні обмеження та ризик не повернутися, адже їй завжди потрібні були гроші.

Її байдужість, незважаючи на мої жертви, стала болючим нагадуванням про те, з якою невдячністю іноді доводиться стикатися у спробах забезпечити краще життя своїм дітям. Чи варто мені тепер поставити крапку у справі постійної підтримки молодшої дочки?

КІНЕЦЬ.