Коли Юля вперше зустріла Аркадія, вона одразу ж була налаштована проти нього. Його впевненість і нескінченні жарти здавались їй нав’язливими. На студентській вечірці, де вони зустрілися, він не втрачав нагоди пожартувати: – Ти знаєш, що веселощі – моє друге ім’я?

– З усмішкою сказала він, намагаючись зав’язати розмову. Юля відмахнулася: – Ну, тоді моє – серйозність. Ми явно не підходимо один до одного.

Проте доля розпорядилася інакше. Вони опинилися в одній групі на університетському проекті.

Працюючи разом, Юля побачила інший бік Аркадія. Він був не тільки жартівником, а й надзвичайно старанним та розумним студентом.

Його щира пристрасть до знань та готовність допомогти у скрутну хвилину змусили її поглянути на нього по-новому.

– Ти знаєш, Аркадію, я ніколи не думала, що ти такий старанний, – зізналася вона йому якось у бібліотеці.

– А я завжди знав, що ти не така вже й серйозна, – усміхнувся він у відповідь.

Поступово їхні стосунки перетворилися на дружбу. Аркадій навчив Юлю сміятися з себе, а вона показала йому, як цінувати тишу та спокій. Разом вони виявили, що їхні відмінності роблять їх сильнішими. Якось, прогулюючись парком, Аркадій сказав:

– Знаєш, Юлю, я ніколи не зустрічав когось, хто змусив би мене думати так, як ти.

Ці слова змусили її серце забитися швидше. Вона усвідомила, що закохалася в Аркадія, цього колись настирливого хлопця, який тепер став для неї найважливішою людиною у світі.

Їхні стосунки продовжилися, наповнені сміхом і розумінням. Юля зрозуміла, що іноді перше враження може бути оманливим, а справжнє кохання проявляється там, де ти його зовсім не чекаєш.

КІНЕЦЬ.