Ось бувають же такі люди, напевно кожен із ними в своєму житті зустрічався – прибідняються вони постійно, ниють, а у самих грошей хоч лопатою греби.

Ось така моя зовиця Валентина, як виявилося, я б сказала про неї – пані з характером світового масштабу.

Вона просто дуже часто користується довірливістю людей і на цьому і живе, вона так звикла, їй так зручно, і все це заради збагачення. Ми з нею і не спілкуємося вже майже рік, і не хочемо. І не тільки тому, що вона ганьбить всіх нас, а й тому, що вона і своїх рідних може ось так навколо пальця обвести, якщо справа торкнеться грошей.

Зараз живе вона в розкошах: свого часу, вийшла заміж за багатого чоловіка заради розрахунку, народила йому дочку і зробила все, щоб розлучитися з ним і залишити собі його двокімнатну квартиру.

Її чоловік міг би забрати все, але мабуть заради дочки махнув рукою. Або сил не вистачило з цією пані судитися, але аліменти на дочку він теж платити зобов’язаний.

Ще одна невеличка квартирка їй дісталася від бабусі її батька, вітчима мого чоловіка.

Тієї не стало від старості в 88 років, але крім того. Всі рідні чим могли допомагали, збирали гроші для бабусі, на пам’ятник, адже розуміли, що мають зробити і свій вклад, адже сама Валентина це теж потягнути не зможе.

Тільки всі ці фінанси сестра мого чоловіка на бабусю не витрачала, на жаль, а збирала, за них вона зробила ремонт в цій квартирі і здала її, але пам’ятник так і не поставила.

Валентина постійно оббиває пороги чиновників та інші заклади, де можна хоч копійку якусь випросити. Якби ви бачили, як вона це робить.

Для цього вона просто одягає все саме поношене, каже, що їй важко одній живеться, ще й дитину виховує одна без батька, загалом, вигляд, звісно, у неї дуже сумний.

Як не дивно, але моїй зовиці навіть не соромно приходити до церкви і просити у отця якісь продукти харчування, а іноді й гроші та одяг. Але ж когось вона тим самим обділила, хто дійсно потребував такої підтримки у важкий зараз час.

Коли її дорікають в тому, що вона не працює, адже це дуже б виручило її, щоб вона сама заробляла, до того ж, вона починає сперечатися, що не може, та й дочці вона потрібна вдома, а всі хто засуджує її – просто черстві люди. А нащо їй працювати? Аліменти хороші, оренду отримує.

Але у нас з нею взагалі погіршилися стосунки, коли півтора роки тому не стало моєї свекрухи, метрі Валентини, залишивши у спадок дітям свою трикімнатну квартиру.

Вирішено було продати її і розділити гроші навпіл. Куди вже! Валентина сама почала ходити в суд, одягала своє «робоче» ганчір’я і постійно скаржитися, що брат багатий, а вона бідна, і взагалі – колись в цій квартирі був прописаний її батько, а значить, вона повинна отримати набагато більшу частку за брата.

Суд її аргументи до уваги не прийняв, і гроші від продажу ми розділили порівну. Скільки вона на нас говорила всього недоброго рідним та знайомим, словами не передати. Але знайшлися і такі, хто їй вірив, шкодував її, казали, що у нас немає совісті.

За свої гроші вона купила ще однокімнатну квартиру і зараз там робить ремонт: добудовує, так би мовити, щоб і її в оренду здати подорожче. З нами вона не спілкується, але як нам розповідали знайомі, вона постійно жаліється на своє життя, постійно просить в людей допомоги.

Ось як таким живеться? Як їм люди ще вірять? Для нас взагалі це так не приємно, адже вона наша рідня, про неї постійно люди говорять.

Ніби й людина не бідна. все у неї є, добре забезпечена. Але вдає з себе бідну і нещасну. Мені в голові навіть не вкладається це. Ну як можна такою людиною бути?

КІНЕЦЬ.