Зіна отримала листа від колишньої свекрухи.

-Я вже й забула про її існування, – подумала Зіна. Листа читати було ніколи, тому вона поклала його в сумку і поспішила у своїх справах.

З першим чоловіком Зіна прожила чотири роки, народила сина і подала на розлучення.

Потім кілька років запитувала себе:

-Де ж були мої очі? Навіщо я за оцього ледаря виходила заміж?

Чоловік виявився меркантильним, самолюбом, ледарем і маминим синочкам.

Поки вони жили вдвох, все це було ще якось кумедно, але після народження дитини стало просто нестерпним.

Після непотрібних розмов і пояснень чоловіка Зіна подала на розлучення.

-Я тобі не заплачу ані копійки аліментів! – сварився колишній чоловік.

– Де ти ще такого хорошого чоловіка знайдеш, – підтакувала синочку колишня свекруха.

Але Зіна, всупереч пророцтвам колишнього чоловіка, жила нормально, на аліменти не подавала. Сімейка та не виявляла жодного інтересу ні до Зіни, ні до її сина.

Років через п’ять після розлучення колишнього чоловіка раптом не стало.

Зіна зібралася і вирішила прийти на поминки.

Колишня свекруха зустріла її на порозі.

-Ой, а хто це тут у нас такий зʼявився?! – почала вона єлейним голоском.

– Що, сваритися і сміятися прийшла?! Це все ти винна! Пішла від мого синочка! Залишився він без турботи, от і не стало його, – говорила колишня свекруха.

Всі люди на поминках почали шепотітися. Зіна стояла з відкритим від здивування ротом. Дослуховувати вона не стала і просто пішла.

Вже років двадцять минуло відтоді, і раптом лист.

Зробивши всі справи, вдома Зіна відкрила конверт. Колишня свекруха запрошувала її в гості. Зіна якось і не подумала про те, що їй треба допомога.

Вона подумала:

-Цікаво, а звідки вона знає мою адресу?

Зіна давно вже одружилася і змінила квартиру не один раз.

Вона показала листа чоловікові.

-З’їзди, хто зна, яка допомога потрібна старенькій. Все-таки синові вона рідна бабуся. Це свекруха колишня, а бабуся колишньою не буває.

І Зіна поїхала…

Колишня свекруха жила і далі в тій самій «хрущовці». Зіна пройшла знайомим двором до під’їзду.

З одного боку, їй було шкода стареньку, а з іншого – вона знати не хотіла стільки років ні Зіну, ні внука!

Зіна підійшла до під’їзду, двері відчинилися і вийшла якась дівчина.

Вона уважно подивилася на Зіну і спитала:

-Ви Зінаїда?

А після позитивної відповіді продовжила.

-Я соцпрацівник. Доглядаю вашу бабусю.

-Мою? – здивувалася Зіна.

-Так, вашу. У неї крім вас нікого немає, а ви зовсім забули про неї. Це я допомогла їй знайти вас. Не можна так ставитися до старих людей, – сказала дівчина.

-Несподівано, – посміхнулася Зіна.

– Не судіть, дівчино, про те, чого не знаєте.

-А чого я не знаю? – зухвало сказала вона. – Ви залишили стареньку без допомоги. Вона мені розповіла, як погано ви себе поводили з нею і з її сином.
-Щасти вам, – попрощалася Зіна, не бажаючи продовжувати цю розмову, і зайшла в під’їзд.

Піднімаючись на другий поверх, Зіна уявила, що зараз побачить слабу стареньку, яка, човгаючи капцями, ледве пересувається по квартирі.

І дуже здивувалася, побачивши бадьору, можна сказати, квітучу колишню свекруху, на відміну від квартири.

Квартира була в жалюгідному стані, ремонту не було з часів, коли Зіна вагітна клеїла шпалери свекрусі. Меблі давно всі розвалилися і трималися на підпірках.

-Заходь, заходь, дорогенька, – єлейним голоском заговорила колишня свекруха.

-Мене Зіна звуть, – поправила вона свекруху.

-Так, пам’ятаю я, дорогенька. Не зовсім ще стара.

Зіна виклала принесені продукти, колишня свекруха налила чаю.

-Навіщо продуктів принесла стільки, сподівалася, що я тут їсти не маю? Даремно, – почала заводитися свекруха.

Зіна вже шкодувала, що прийшла до неї і вже думала піти, але було цікаво, навіщо свекруха покликала її в гості.
-Мені особливо ніколи засиджуватися. Що ви хотіли сказати?

-Ось завжди ти поспішаєш. Ну гаразд, зараз скажу. Незважаючи на те, що ти зіпсувала життя моєму синові і мені, я хочу тобі дещо запропонувати, – свекруха трохи помовчала і продовжила.

-Розумієш, у мене ж нікого більше нема, тільки ти і твій син. Він же мені онуком приходиться. Адже так? Він точно мій онук?

-Я зараз піду, – Зіна вже почала вставати.

– Гаразд, добре, дорогенька, не буду більше, – зупинила її колишня свекруха.

– Я не сваритися тебе запросила. Я хочу запропонувати тобі дещо. Давай, я напишу на тебе заповіт, а ти візьмеш мене до себе жити.

Зіна аж присіла від несподіванки.

-Ну а що? Квартирка в мене хороша, тобі ж дістанеться. А то он бігають усілякі, договір пропонують підписати, хочуть мене доглядати через квартиру.

Думаю, укладу договір, а потім зживуть мене. Зараз ось тільки перед тобою така була, вдає з себе дбайливу, жалісливу. Не довіряю я їм. А я тебе знаю. Ну що візьмеш мене до себе жити? Квартирка в мене хороша.

-Ні-і-і, – сказала Зіна.

– У мене є свекруха, яка все життя дбала про нас, любила вашого онука, як свого. Ні-і-і!
Зіна встала і швидко вийшла з квартири.

Навіть у під’їзді вона чула, як свариться колишня свекруха на всіх у світі…