Вероніка, вчителька, яка давно знайшла свою нішу в репетиторстві, а не в традиційному навчанні, чекала на учня.

Її послуги були особливо затребувані старшокласниками, які відчайдушно намагалися вступити до університету, а їхні батьки були готові добре платити за її неоціненну допомогу.

Однак у цей день її учень запізнювався…

Коли в двері нарешті подзвонили, Віра пішла відчиняти, але з подивом побачила не учня, а незнайому жінку похилого віку, яка виглядала схвильованою.

Порившись у сумці, жінка дістала і простягла Вірі товстий конверт з грошима, благаючи її триматися подалі від когось…

Збита з пантелику, Вероніка незабаром зрозуміла, що йдеться про Антона, з яким вона зустрічалася вже майже рік.

Антон, який був одружений і мав прийомних дітей, завжди зневажливо відгукувався про свою дружину, стверджуючи, що вона дуже стара для нього.

Поки жінка благала Віру залишити її сина в спокої, показуючи фотографію щасливої сім’ї, на якій були Антон, його дружина і діти, Віра відчувала укол співчуття не до Максима або його дружини, а до жінки, що стоїть перед нею – як виявилося, до його матері.

Ця коротка і дуже неприємна зустріч змусила Вероніку поринути у роздуми, і надвечір вона дійшла висновку, що її стосунки з Антоном їй більше не потрібні.

Це розуміння прийшло саме в той момент, коли прийшов учень.

Віра, повернувши жінці конверт, проводила її кивком.

Жінка одразу зрозуміла, що була почута…

КІНЕЦЬ.