Я пів року в Польщі була на заробітках, батьків стареньких самих залишила в селі. Щомісяця подругою гроші мамі передавала, казала, щоб вона собі з татом щось купувала, а решту складала мені. Та коли я повернулася, мама мені дала лише 800 євро, а решту сказала, що на себе витратила. Мої батьки прості сільські пенсіонери. Ну куди вони могли витратити кошти такі

Зараз мені вже 47 років, особисте життя моє, не склалося, на жаль.

Справа в тому, що я народилася і виросла в селі. Нас в батьків було двоє з сестрою.

І, хоча Наталка менша за мене на 5 років, заміж вона вийшла перша і відразу поїхала до чоловіка жити в місто.

Я теж вийшла заміж, але пожили ми разом з чоловіком лише 3 роки і він до іншої пішов. Дітей у нас так і не було, на жаль, тому я залишилася зовсім одна і повернулася жити до мами й тата, адже власного житла не мала.

Коли минуло чимало років, я вже 100 разів пожалкувала про це. Маю такий спокійний характер, що досягти нічого не можу в житті.

Якби я була якась сміливіша чи праворніша, то після розлучення влаштувалася б на роботу нормальну у місті і знайшла б собі кімнату в гуртожитку якусь, то в моєму житті все склалося б інакше.

А так – у мене дуже м’який та спокійний характер. Розлучення дуже підкосило, адже я щиро кохала свого чоловіка і те, що він пішов до іншої, коли вона чекала дитину – усі сили у мене забрали.

Тоді я така зневірена і розчарована повернулася жити до своїх батьків.

Більше так і не трапилася мені нормальна людина, я розчарувалася в чоловіках, тому й залишилася сама. Влаштувалася в селі на роботу на ферму, допомагала батькам.

А рідна моя сестра Наталка вже мала трьох дітей.

Вони з чоловіком, хоч й не багато жили, але мали своє житло, а це теж в наші дні непогано. Зять працював, забезпечував сім’ю, сестра вдома сиділа, на дітей ще й отримувала гроші. Не багато жили, але й не гірше за інших.

Та батьки постійно шкодували її, допомагали в усьому.

А пів року тому я з подругою з села поїхала за кордон на заробітки, обрали ми Польщу. Далеко їхати я боялася, бо ніколи не була за кордоном, а Польща дуже близько і мені так легше було, адже я знала, що з легкістю зможу повернутися додому коли захочу, як трохи на життя зароблю.

Я весь час багато працювала, намагалася більше брати годин, бо життя за кордоном не для мене, я хотіла заробити чималу суму і повернутися.

Весь цей час я подругою передавала гроші в село батькам, адже вона часто їздила, бо в неї чоловік з дітьми залишилися вдома.

Щомісяця я батькам передавала по 500 євро. Просила, щоб купували собі все, що їм потрібно, а решту відкладали для мене.

Загалом, коли я приїхала через пів року, то в мами для мене лише 800 євро було, всі решту грошей вона сказала, що витратила на себе з батьком.

Я в це повірити не могла, адже це великі гроші для села, та й щоб мама за них купувала сама. А, як вияснилося, мені тітка рідна розповіла, що вона гроші Наталці давала. Моя сестра за цей час зробила гарний ремонт та й техніки чимало прикупила.

Добре, що я не всі гроші віддавала батькам, а й для себе трохи складала.

Я не знаю, як мама так могла вчинити. Вона ж нічого мені не сказала і не запитала, ще й обманула, що гроші брала для себе, хоча я не розумію, що вони купувати могли.

Я тепер не знаю, як мені бути. Як жити з батьками під дахом одним? Чому вони вирішили, що мені нічого не потрібно, бо сім’ї у мене немає?

Але ж я маю і щось для себе відкласти. Хто мене догляне на старість? Діти сестри?

КІНЕЦЬ.