– Що ти причепилася до мене? – зневажливо скривившись, заявила Світлана. – Чим я гірша за це дівчисько? Тим, що на десять років старша? Ні, подруго, як зі мною поводяться, так і я у відповідь!

– Знаєш, коли доля підкрадеться і віддячить тобі тим самим, плакатися не приходь! – олена втомилася стримуватись. Її колись найкраща подруга творить формену нісенітницю і зупинятися не збирається. – Подумай про сина! Він і так багато пережив, може, вистачить його хвилювати?

– Ось про нього я якраз і думаю! Досить мені читати лекції, Олено! Я була справжнім ангелом, а зі мною так повелися. Тож мені нічого не залишається, як поміняти сторону у протистоянні!

Світлана з тріумфуючим виглядом дивилася на подругу. Так, вона чинить не дуже й красиво, але… Відчайдушні часи вимагають відчайдушних заходів! Вона більше не сидітиме і чекатиме з моря погоди. Вона боротиметься за своє щастя!

А Олена в цей час намагалася підібрати слова, аби розсудити дівчину. Але чим довше вона думала, тим ясніше розуміла, що Світлана її просто не почує. Занадто вона зациклилася на тому, що відбувається, і зовсім перестала бачити рамки дозволеного.

– Роби як знаєш, – відвівши погляд убік, сказала Олена.

– Більше я тобі нічого не скажу. І, знаєш, мені дуже важко дивитися, як наша багаторічна дружба руйнується немов картковий будиночок.

Як же проблеми в особистому житті змінюють людину! Ні, насправді Світлана ніколи не була ангелом, вона була абсолютно звичайною дівчиною, зі своїми закидонами. Поки не сталося це…

Розлучення.

Причому досить важке розлучення. Чоловіка Світлани в нахабну відвела з сім’ї молода особа, чомусь вирішила, що Влад – чоловік її мрії. (Хоча на думку Олени, нічого чудового в ньому не було, звичайний чоловік, яких вулицями тисяча бродить)

Влада не зупинили ні спільну дитину (милий однорічний хлопчик), ні велике кохання дружини. Просто одного “прекрасного” вечора він прийшов додому і заявив, що подав на розлучення. Мовляв, він зустрів іншу, яка його любить та розуміє. І НЕ сварить за його часті посиденьки з друзями!

– Я тепер теж не дивитимуся на наявність кільця у чоловіка, що сподобався, – твердо сказала Світлана, розглядаючи щойно отримане свідоцтво про розлучення.

– Родина, сім’я? Діти? Начхати! Сподобався? Значить буде моїм.

– Несмішний жарт, – відповіла тоді Олена, ще не розуміючи, що подруга говорить на повному серйозі.

– Тобі треба прийти з себе, відпочити … А Влад нехай іде своєю дорогою!

Про те, що тоді Світлана не жартувала, дівчина зрозуміла лише через три місяці, познайомившись із новим кавалером подруги. Станіслав був видним чоловіком, з приємною зовнішністю та приголомшливим почуттям гумору. Олена й сама б на нього задивилася, якби не одне але – золота обручка на безіменному пальці!

– Він що, одружений? – Прошепотіла дівчина подрузі, вибравши підходящий момент.

– Чи так дам відлякує?

– Одружений, – спокійно підтвердила Світлана, знизуючи плечима.

– І що у цьому такого?

– Ау, Світлано! Ти чого? Себе згадай, як ти переживала, дізнавшись про розлучення! – невдоволено сказала Олена.

– Чому ти хочеш приректи іншу людину на подібні переживання?

– Мені начхати на інших людей, і я вже це говорила, – холодно відповіла дівчина, шукаючи очима свого супутника. – Ну гаразд, піду нагадаю про себе. Не можна давати чоловікові розслаблятися.

Після цього вечора подруги тиждень не спілкувалися. Світлана заявила, що в неї багато роботи, та й побачення з рахунків списувати не треба. А якщо з Олексієм сидить бабуся, то можна всерйоз зайнятися пристроєм свого життя.

Олена намагалася надоумити подругу. Дзвонила, писала смс, які часто залишалися непрочитаними кілька днів. І ось нарешті подруги зустрілися особисто. Хоча… здається, вони вже колишні подруги. Тому що прийняти таку підлу поведінку Олена ніколи не зможе.

**************************

Світлана порожнім поглядом дивилася в стіну, не звертаючи уваги на стривожену матір і сина. Сьогодні Стас заявив, що розлучився із дружиною та готовий створити нову родину. А ще він підніс їй витончену золоту обручку з досить пристойним діамантом.

То чому вона не стрибає до стелі від радості? Адже мети досягнуто! Сім’я зруйнована, чоловік тепер цілком і повністю в її розпорядженні. Може це через пост дочки Стаса в соцмережі? Дівчинка плакала і просила поради, адже її коханий тато кинув їх з мамою…

Та чому Світлана повинна думати про її почуття? Сталося і сталося, тим більше Стас відразу сказав, що доньку відвідуватиме і допомагатиме матеріально. Життя досить жорстока штука, нехай із дитинства до цього звикає! Щоб потім не переживати, як Світлані.

Ну то й де ж радість? Де щастя? Чому на душі так погано? І що ж тепер робити?

– Ти що, не рада заміжжю? Ти так до цього прагнула? – З ноткою докору промовила жінка. – І методи не вибирала.

– Я рада. Правда рада. І я не зробила нічого поганого.

– Так, всього лиш сім’ю зруйнувала, – несхвально похитала головою мама дівчини, підхоплюючи онука на руки. – Що, совість спокою не дає? Ну, а чого ти чекала? Та й взагалі вже нічого не зміниш.

І тут до Світлани нарешті дійшло, що Стаса вона навіть і не любить. Вона просто хотіла довести всьому світу, що не гірше за те дівчисько!

Ось тільки мама має рацію, змінювати щось занадто пізно. Про майбутнє весілля вже відомо, та й Стас не заслуговує на подібне.

Так вже… Подругу втратила, набула слави безпринципної особи, завдала переживань іншим людям.

Тепер їй доведеться з цим жити.

КІНЕЦЬ.