Серпень, а погода стоїть незвично спекотна. Сухо. Денна температура за 30 градусів. Вночі трохи прохолодніше.

Але в прогрітих за день будинках все одно жарко.

Оксана погано переносила спеку. А тут ще вагітність. Дев’ятий місяць.

Вона з заздрістю подивилася на Миколу, який спав поруч.

Біля самого вуха настирливо і монотонно запищав комар. Оксана махнула рукою, відганяючи його. Микола закрутився, але не прокинувся.

-Щасливий, ні спека, ні комарі йому не заважають, – подумала вона із заздрістю.

Оксана відкинула простирадло, сіла на ліжку і спустила ноги на підлогу. Потерла долонею поперек. Комар знову запищав.

Вона встала і босоніж пішла на кухню. Налила з чайника води в склянку, сіла за стіл і почала пити маленькими ковточками.

І навіщо вона погодилася народжувати? Не дівчинка ж, сорок уже. У її віці жінки гуляють на весіллях дітей, чекають онуків. Павлик наступного року піде до школи… Як він там? Серце тривожно забилося, і дочка в животику кілька разів поворухнула ніжкою. Оксана погладила живіт.

-Тихо, малятко, все добре. Спи…

І знову зробила ковток води, а з ним ковток спогадів…

Оксана вийшла заміж пізно. З нею було все гаразд: гарна, мініатюрна, весела.

Але вірно говорить народна мудрість:

-Не вродись красивою, а вродись щасливою.

Нестачі у хлопцях не було. Але сучасні чоловіки не поспішають одружуватися, або вже одружені. А хто вже розлучений, той не поспішає знову мати сім’ю.

Нарешті зустрівся він, як Оксані здалося, той самий єдиний.

Михайло одразу запропонував жити разом. Але час минав, а обранець заміж не пропонував. Тут би й замислитись, чи не витрачає вона час на стосунки без майбутнього. Оксані вже тридцять чотири…

А потім вона завагітніла, і все стало на свої місця.

Цю новину Михайло зустрів без особливого ентузіазму, не радів, але й не злякався, не став відхрещуватися від дитини.

Через два місяці відгуляли веселе весілля.

Вагітність в Оксани йшла важко, важкими були й пологи.

Вона ні на крок не відходила від сина. Михайло не ревнував, навіть відчував полегшення, що дружина така дбайлива до нього.

Під будь-яким приводом він ішов з дому, проводив час із друзями, насолоджуючись короткочасною свободою.

Оксана спочатку переживала, а потім упокорилася. Все одно від нього користі мало, а сварки тільки віддаляють ще більше один від одного.

Дитина швидко росла з одягу. Михайло казав, що працює цілодобово, але грошей приносив додому все менше.

Мама допомагала, чим могла. Але чи багато може пенсіонерка? Батьки чоловіка іноді підкидали трохи грошей, але вони випаровувались з такою швидкістю, що Оксана не встигала щось купити для сина, не кажучи вже про себе.

Все з’ясувалося одного літнього дня…

Оксана гуляла з Павликом у парку. Раптом до неї підійшла незнайома молода і дуже симпатична дівчина.

-Ви дуже гарна! – раптом сказала вона.

Оксана здивовано глянула на незнайомку.

-Дякую, – пробурмотіла вона. – Ви теж гарна.

-Ви знаєте, – продовжила дівчина. – А Михайло, ваш чоловік, говорив про вас зовсім інше…

Оксана застигла від несподіванки. Вона дивилася на незнайомку і не вірила, що це відбувається з нею.

Оксана зрозуміла, що розмовляє із коханкою чоловіка. Ось куди йшли з сім’ї усі гроші! Прозріння було важким…

Дівчина тим часом казала, що Михайло готовий до розлучення, що з Оксаною його нічого, окрім дитини, не пов’язує, що вона не стала чекати і вирішила прискорити процес…

Удома Оксана все розповіла чоловікові. Він від усього відмовлявся, мовляв, не зраджував, не знає він ніякої дівчини.

Оксана не повірила йому. Тільки коханка готова до крайніх методів, щоб зайняти місце дружини.

Вона плакала, сумнівалася, переживала, а потім взяла сина і пішла до мами.

Через три місяці чоловік прийшов, просив повернутися. Виправдовувався, що та дівчина нерозумна, приперлася навіщось і все зіпсувала. А він не планував із нею нічого серйозного. Але й Оксана винна, думала лише про дитину.

Оксана не пробачила, подала на розлучення. На квартиру чоловіка не претендувала. Але нову машину, яку взяла у кредит перед самим весіллям, забрала собі.

А через рік, коли вийшла на роботу після декретної відпустки, зустріла Миколу. Довго боялася вступати у нові стосунки, не довіряла. Але він наполегливо залицявся, не відступав. Мама теж постійно говорила, що не можна по одному непорядному судити про всіх чоловіків. І Оксана здалася, переїхала із сином до Миколи.

Вона не хотіла другої дитини. З Михайлом теж було все добре, поки не народився Павлик.

А раптом і Микола не витримає випробування? Але на відміну від Михайла, Микола шалено радів її вагітності, вже подумував про квартиру побільше.

Оксана вирішила народжувати. Але не поспішала узаконити стосунки. Не забула, як важко виношувала Павлика, як важко народжувала. Якщо все пройде добре, тоді…

А якось, коли Микола був на роботі, а Павлик у садку, прийшов колишній чоловік. Він навіть не здивувався, побачивши живіт Оксани, що округлився. Напевно, до нього дійшли чутки.

Михайло почав здалеку, що у нього все погано, що стали менше платити, він шукає іншу роботу, коханка його покинула…

Він досі не розуміє, як так вийшло, що вони з Оксаною розійшлися. Якби можна було повернути все назад…

Оксані набридли його розмови. Вона розуміла, що не просто так він прийшов, не тільки для того, щоб поскаржитися на долю.

Це прелюдія. І спитала прямо.

А Михайло знову завів пісню про важке життя:

-У тебе є чоловік, син, скоро буде друга дитина. До речі, хто? Хлопчик, чи дівчинка? Ще не знаєш? А я один…

-Говори, навіщо прийшов, годі тягнути, – поквапила його Оксана. – Скоро Павлика мама із садка приведе.

-Павлик … – раптом пожвавішав колишній чоловік. – Ось про нього я й прийшов поговорити.

Оксана напружилася.

-У тебе є чоловік, квартира, машина. У матеріальному плані ти забезпечена. Він, мабуть, захоче всиновити Павлика?

-А ти проти? – спитала різко Оксана, починаючи розуміти, куди хилить Михайло.

-Ні. Зовсім навпаки. Але жінкам не подобаються чоловіки з аліментами… Я також хочу сім’ю…

-Ти хочеш, щоб якнайшвидше позбутися аліментів? Ну ти… У мене навіть слів немає. Готовий за гроші відмовитись від сина? Господи, де були мої мізки та очі? Як я могла вийти заміж за такого? – голосила Оксана.

Але побачивши погляд Михайла, вона раптом зрозуміла, що в його рукаві прихований головний козир.

-Що? Що він може зробити? – думала Оксана.

-Я тато, щоб ти там не думала про мене. Так, я не давав вам із сином належної уваги. Але ти сама пішла від мене. Павлик мій син так само, як і твій. По закону. Я можу та маю право відсудити його у тебе. Або щоб він по черзі жив із тобою та зі мною, – Михайло замовк і пильно подивився на Оксану.

-Та як ти смієш? Ти не знаєш про нього нічого, що він їсть, які книги любить… Ти не виховував його. Зовсім. І ти думаєш, я хоч на годину залишу його з тобою? Помиляєшся. Жоден суд не забере сина в матері. А я хороша мати…

-Мати, яка вдруге виходить заміж і чекає ще одну дитину. Суд прийме це до уваги. Ти ж будеш вся в турботах про немовля. А твій новий чоловік любитиме Павлика, як свою рідну дитину? Впевнена?

Він ще не чоловік тобі. І чи буде ним, невідомо. Суд залишить Павлика з рідним батьком, а не з чужим дядьком. Подумай добре про те, що я сказав. Або віддаєш мені Павлика добровільно, відмовляєшся від аліментів, або я вирішу питання через суд. Чекаю дзвінка, – і Михайло пішов до виходу.

Оксана сиділа, дивлячись в одну точку, доки не прийшов з роботи Микола. Плачучи, вона все розповіла йому.

-Що робити? Я не знала, що він на таке здатний. Стільки років зраджував, а тепер хоче забрати сина. А раптом він справді так зробить? Справді забере Павлика? Я не переживу.

Микола довго мовчав, а потім сказав спокійно:

-Треба було одразу розписатися і всиновити Павлика. Йому потрібні гроші? То нехай забирає свої аліменти. Але в мене є пропозиція краща. Тільки вислухай мене спокійно.

Оксана дивилася на Миколу.

-Павлик великий, нехай поживе з татом. Давай спробуємо… Спокійно! – зупинив він Оксану, помітивши, що вона зараз почне сваритися. – Нехай хлопчик сам розбереться, з ким йому краще, і що собою представляє його батько. Раз і назавжди. Тобі лячно, розумію. Повторюю, Павлик уже великий. Твій чоловік не брав ніколи участі в його вихованні, так? Він не уявляє, скільки грошей йде на дитину. Надовго його не вистачить, я певен. Чи чекатимемо виклику до юриста?

-Ти так кажеш, бо Павлик не твій син. А я його не віддам! Я не зможу спокійно спати, знаючи, що йому там погано.

-Чому одразу погано? Я ж сказав, спробуємо. Оксана, рідна, не переживай. Павлик поживе з ним якийсь час. А якщо суд присудить, щоб він жив по черзі? Багато років? Це витримаєш?

Оксана знову плакала, знову висловлювала свої переживання, знову називала останніми словами колишнього чоловіка і свою нерозумність, що одружилася з ним… Ніч не спала, а на ранок сказала, що подзвонить Михайлу.

Декілька днів збиралася з духом. Поговорила із Павликом.

Він, як їй здалося, не зрозумів всієї серйозності пропозиції пожити з батьком.

Як будь-яка дитина, подумав, що той його любить, раз кличе до себе, надарує іграшок. Оксана засмутилася.

Отак, ростила, ночей не спала, а прийшов батько, який і не знає сина, і він погодився піти до нього жити.

Коли нікого не було вдома, Оксана зателефонувала до Михайла і спокійно сказала, що речі Павлика зібрала, телефон поліклініки написала… Увечері він може приїхати по сина за умови, що вона дзвонитиме щодня і розмовлятиме з Павликом.

У слухавці запанувала мовчанка. Оксана здогадалася, що Микола має рацію. Михайлу потрібні гроші, які забирають із його зарплати на аліменти, а не Павлик!

Він не сподівався, що вона так просто погодиться і віддасть йому сина. Але дороги назад немає. Тож Михайло погодився на всі умови…

Оксана в першій ночі не спала, сумувала без Павлика.

Але коли дзвонила, голосок сина був веселим і бадьорим. Розповідав, що тато варить йому макарони і сосиски, що сумує, що на вихідні тато обіцяв зводити його в розважальний центр… Оксана заспокоювалася на кілька годин, а потім починала знову переживати.

Ось і зараз вона не могла заснути. Спека, комарі, Павлик… Ось уже два тижні він живе у батька. Живий і здоровий. Хоча останнім часом голос сина здавався їй сумним. Сумує. І вона шалено сумувала за ним. Але побачитись – це дати привід Михайлу диктувати умови.

Знов відчула дитину у животику. Мабуть, дівчинці передалися її переживання, а може вона зрозуміла, що мама думає про старшого брата і приревнувала. Оксана погладила живіт.

-Ти що тут сидиш? Погано? Швидку викликати? – на порозі кухні стояв Микола, прижмурюючи очі від світла.

-Все добре. Просто спекотно. Вона не спить, – Оксана показала на свій живіт. – Штовхається.

-Ходімо спати, вже світає, – Микола пішов у кімнату.

Оксана ще трохи посиділа, потім позіхнула і теж пішла спати.

А ще через тиждень пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли Михайло із Павликом. Син кинувся до неї, притулився до живота, повторюючи:

-Мама, мама!

Оксана гладила сина, і сльози радості капали на його маківку.

-Мені запропонували хорошу роботу. В іншому місті. Я не знаю як там буде. Подумав, хай Павлик поживе в тебе. Влаштуюся, візьму його до себе. Ось речі, – Михайло поставив сумку на підлогу й пішов.

Помʼята футболка, джинси не закривають щиколоток, відросле волосся на голові… Як же виріс її улюблений хлопчик! Оксана не могла надивитись на сина. Без кінця обіймала та цілувала.

-Як ти жив із татом? – запитала вона.

-Нормально, – неохоче відповів Павлик. – Мамо, можна я більше до нього не поїду?

-Я ж казав, що надовго його не вистачить. Думаю, ми більше не побачимо твого колишнього чоловіка, – сказав Микола, коли прийшов з роботи.

-Напевно, зрозумів, що син обходиться набагато дорожче за аліменти. Він пожалкував грошей на нові джинси для нього. Може, нарешті розпишемося і я всиновлю Павлика? Нехай твій чоловік забере ті аліменти.

-Ага…

Через тиждень Оксана народила дівчинку. А ще через три дні її виписали з пологового будинку.

Вона колихала доньку і прислухалася до приглушених голосів, що долинали з іншої кімнати.

-А як ви назвете її? – запитував Павлик.

-Ти маєш пропозицію? – замість відповіді запитав Микола.

-Ага. Мені подобається ім’я Аліса… – почувся голосок Павлика.

-Чому?

-Я фільм дивився, там дівчинку так звали.

-Згоден, це аргумент, – похвалив його Микола.

Оксана слухала й посміхалася.

-Тату, а можна я сам мамі скажу про ім’я?

В очах зʼявилися сльози. Оксана поклала доньку в ліжечко і вийшла до своїх двох коханих чоловіків.

-Твоя пропозиція ще в силі? – вона посміхнулась Миколі і поцілувала Павлика в маківку.

А Михайло ніколи більше їх не турбував і не заявляв права на Павлика…