Віктор обережно укутав сина в ковдру і зітхнув, дивлячись у вікно. З кухні долинали звуки маминого співу. Цей знайомий звук викликав усмішку на обличчі Віктора, нагадавши про її стару звичку. Вона вважала, що спів покращує настрій, а гарний настрій робить їжу набагато смачнішою.

Вийшовши з кімнати сина, Віктор вирушив на кухню, щоб запропонувати свою допомогу. Він повідомив матері, що син заснув, що призвело до розмови про його стосунки з дружиною Аллою. Віктор зізнався, що його дружина, засмучена і не розмовляє з ним.

Мати, однак, знайшла позитивний бік у гніві Алли, вважаючи його ознакою кохання. Шлюб Віктора та Алли розпочався рано – на першому курсі університету. Життя здавалося ідеальним: хороша робота, кар’єрне зростання, затишна квартира.

Навіть через п’ятнадцять років у їхньому будинку не вщухав дитячий сміх. Після чергової сварки Віктор зустрів молоду продавщицю в магазині поряд з будинком матері.

Між ними відбулася коротка зустріч, яка незабаром для Віктора загубилася в глибинах пам’яті. Одного листопадового дня терміновий дзвінок від матері перевернув життя Віктора раз і назавжди.

У її будинку знаходилася дитина, яку привела та сама продавщиця. Віктор був вражений і розгублений, але його мати наполягала на тому, що вони повинні подбати про невинну дитину.

Це потрясіння призвело до розбіжностей з Аллою, переїзду в будинок матері, тестам на батьківство та безлічі паперової тяганини. Віктор був спустошений і дезорієнтований: його колишнє безтурботне життя було зруйноване.

Спочатку він відкидав дитину, подумуючи відмовитися від неї. Але суворі слова матері змусили його задуматися про свої дії та відповідальність. Через два тижні дитина захворіла, що викликало у Віктора почуття глибокого занепокоєння. Коли він узяв на руки хворого сина, його охопило почуття любові та відповідальності.

Віктор проводив свої дні, переходячи з кімнати до кімнати, часто перевіряючи мирно сплячого сина. Його життя прийняло новий оборот, коли одного разу його відвідала Алла.

Їхня розмова була дуже емоційною – Віктор вибачався, а Алла плакала. До кінця їхньої довгої розмови Алла запитала про ім’я дитини, і навіть сама запропонувала ім’я – Андрійко, або Андрій. Цей жест символізував поворотний момент, натякаючи на можливе примирення та спільне сімейне майбутнє.

КІНЕЦЬ.