Моя рідна сестра прожила в шлюбі зі своїм чоловіком 17 років.

Михайло непогано заробляв, добре ставився до неї і до сина, все у них в сім’ї завжди добре було.

Я сама завжди дуже завждит раділа за свою сестру, адже вона завжди такою щасливою та сяючою була, ми усі вважали, що їй пощастило зх чоловіком.

Моя Оленка така господаврочка гарна, що й годі говорити. Постійно крутиться біля хати, все у неї доглянуте і в хатині і на городі, і подвір’я все в квітах, сама не знаю, коли вона знаходила час на це.

Від нашого селе місто недалечко, десь кілометрів 25, от Олена з чоловіком працювала там.

Михайло начальником відділу на заводі, а Олена в магазині продавцем.

Жили вони гарно, всі люди ставили в приклад їх, дійсно це була зразкова сім’я.

Та досить таки часто доля підводить нас тоді, коли ти зовсім цього не очікуєш і не сподіваєшся на це.

Олена стала помічати, що чоловік змінюється на очах. Михайло став якийсь задуманий, ніби десь подумки далеко від сім’ї.

Сіли вечеряти, а чоловік і слова не скаже, їсть і мовчить. А якщо заговориш до нього, то треба декілька разів повторити, щоб він відреагував. Ніби й чує вже, і відповідає щось, але такий далекий, наче з іншою людиною спілкуєшся, а не з чоловіком своїм.

Олена вже стала хвилюватися, турбувалася про самопочуття Михайла, та він запевняв, що добре все, та й по господарству справлявся добре, все як завжди.

Олена намагалася й не помічати того, мало що там таке, можливо, на роботі проблеми, а говорити про свою роботу вдома чоловік ніколи й не любив.

А одного дня, несподівано для нас усіх, Михайло не повернувся додому.

Олена довго заснути не могла, телефонувала йому, та він не брав телефон. Минула безсонна ніч для сестри, вона місця собі не знаходила, синові нічого не говорила, вранці він пішов до школи, а

Олена збиралася їхати в місто, щоб чоловіка знайти.

За цю безкінечну ніч, чого вона тільки й не передумала, чого тільки до дужі не брала. Ніч була, як вічність.

Та лиш одягнулася, я прийшло повідомлення на телефон.

«Ти мені, Олено, більше не дзвони. Забудь мене і людям не скаржся. Така доля, я тепер з іншою будуватиму своє сімейне життя. Шкодую лише про одне, що раніше тобі не сказав. Пів року тримав все в собі. А зараз написав і мені легше стало. Синові поясниш сама, він дорослий, все зрозуміє. Лише ніколи не говори йому нічого поганого про батька, так буде краще для нього. Бувай, виходь знову заміж, я не проти».

В той день Олена з хати не вийшла, просто вимкнула телефон і довго сиділа на кухні. У вікно бечила квіти, які так радували її колись, а зараз вони втратили свій колір, чорнобілі вони для неї тепер.

Олену тиждень не бачили ні родичі, ні сусіди, вона сама сиділа в хаті наодинці зі своїми думками.

Лише син, коли приходив додому зі школи, був для неї світлим промінчиком сонця, але сказати правду Олена так йому і не наважувалася. Лише сказала Дмитрові, що батько поїхав у справах і вдома тепер вони будуть самі.

А Михайло, тим часом, пішов до молодої, амбітної та перспективної жінки, з якою познайомився на роботі.

Найбільше Олені було прикро за те, що чоловік не знайшов в собі сили розлучитися по-людськи, а навіть все залишив на її плечі.

Дитині все пояснювати, родині все розказувати, сусідам, а це для неї найгірше. Олені й так важко було, а ще потрібно було на всі ці питання відповідати, виправдовуватися, що чоловік проміняв її на іншу, молодшу за неї, жительку з міста.

Минали дні за днями. Олена навчилася жити сама. Навчилася обходити господарство зранку, хоча корову таки довелося продати, город за нею, робота та син-школар, учень старших класів.

Як не дивно, але Дмитрик став найбільшою підтримкою матері, він розумів її, як ніхто інший, в усьому допомагав, завжди підтримував на кожному кроці, з батьком, після того, спілкуватися не хотів.

Життя моєї сестри день за днем наповнювалося сенсом, вона розуміла, що в неї є заради кого триматися, заради кого старатися, заради кого жити. Її синочок був поряд, а це говловне, вона має бути щасливою, щоб був щасливим він.

Так минуло чимало років, Дмитро вже в інституті навчався, Олена з усім добре справлялася сама.

Син виріс, у неї стало більше часу на себе.

Та, несподівано для нас усіх, Михайло повернувся в село. Він прийшов до дружини і став проситися назад, вибачатися, пояснювати, що помилився і дуже шкодує про все.

Олена, бачу досі, його щиро кохає, не забула за цей час. Але відмовила.

Відтоді Михайло приходить до дружини мало не щодня, проситься, щоб вибачила, допомагає її.

Олена згадує гарно прожиті роки з чоловіком раніше, розуміє, що це життя, таке буває, баче, що Михайло щиро розкаявся і досі гарно ставиться до неї і до сина.

Дмитро ж категорично проти, щоб батько повернувся, але він живе окремо, скоро буде в нього сім’я, на матір часу в нього все менше.

Олена в мене запитує поради чи приймати чоловіка назад, адже вона в роках, заміж більше не вийде, а, все таки, з Михайлом вона добре 17 років жила

А я й не знаю, що порадити. Ну що тут порадиш?

КІНЕЦЬ.