З чоловіком розлучилася кілька років тому, є п’ятирічна донька Ліза, а рік тому познайомилася з чоловіком, кохаю його та знаю, що він теж мене кохає. З Лізою вони теж відразу порозумілися, але жити разом у нас поки не виходить, його мама не любить мою дочку.

Я часто буваю в них удома, допомагаю у всьому майбутній свекрусі, але коли мова заходить про те, щоб переїхати до них, вона одразу ставить умови, щоби без дитини.

Мало того, що мама Сергія жінка з характером, то ще у неї слабке здоров’я і Сергій часто після роботи змушений поспішати додому, а не до мене.

Тому й варіант, щоб жити в мене, навіть не розглядається, маму він одну не залишить, а я не можу навіть уявити, що можу залишити Лізу постійно жити у своїх батьків. Кілька разів Сергій намагався поговорити з мамою про нас, але вона сказала, що хоче спокійно пожити на старість, без чужих дітей.

Одного разу, коли вона дуже погано почувалася, мені довелося прожити у них майже цілий тиждень, щоб допомагати. Звичайно, я приїхала з донькою, яка всюди розглядала все, їй все було цікаво, але нічого не чіпала (я ще вдома її суворо попередила).

Навіть одягла на неї ідеально випрасувану нову сукню. Але нічого не допомогло.

Коли Ользі Іванівні стало краще, вона сказала, що ми маємо поїхати, бо дівчинка її дратує та заважає дивитися телевізор.
Сергій сказав, що поговорить з мамою і спробує її переконати, що нам час жити всім разом, але я не вірю, що вона погодиться.

За ті дні, які я прожила в них, я зрозуміла, що нормальних стосунків не буде ніколи. Незважаючи на те, що Сергій мене любить і добре ставиться до Лізи, нічого вдіяти з матір’ю він не може. А мені теж це все починає набридати і що робити, не знаю?

КІНЕЦЬ.