Батька свого я зовсім не пам’ятаю, він покинув маму через сім місяців після весілля, і я вже з’явилася без нього. Зараз мені п’ятдесят два роки, і я за весь цей час ніколи його не бачила.

Мама натерпілася після його відходу, та й усе її життя через нього не склалося. Цього року їй виповниться 75 років, і, тільки-но вийшовши на пенсію, вона отримала окрему квартиру.

Після моєї появи, мама повернулася до своїх батьків у село, більше їхати було нікуди, але її батько нас не прийняв, вважав це за ганьбу, і довелося повертатися назад. Жити не було де, та й нема на що.

Нас прийняли чужі люди, відокремили маленьку кімнатку у приватному будинку. Мама ранком працювала прибиральницею, підробляла, де тільки могла, залишаючи мене на чужих людей, а часто й зовсім одну.

Коли я пішла до школи, мама влаштувалася на роботу до порту і нам дали кімнату в комуналці. Нашому щастю не було межі, хоч робота і була важка, але зарплата була більша, порівняно з тим, як ми жили до цього.

Мама вдруге вийшла заміж тільки коли мені було вже одинадцять років. Вітчим став мені справжнім батьком, його вже немає, але я досі згадую його з вдячністю.

Від знайомих ми знали, що мій рідний батько одружився і має сина й дочку. І тільки цього року, я захотіла зустрітися з ним, все-таки вони мені брат і сестра, інших у мене немає.

Я знайшла спочатку лише брата, і ми домовилися зустрітися у мене, їхати до них мені не хотілося. І якби не ця зустріч, я б і не писала, щоби виговоритися.

Я живу у Києві, працюю вихователем у дитячому садку. З нетерпінням чекала на зустріч, мені цікаво було побачити, який у мене брат, але краще б я його не шукала.

Він одразу сказав, що приїхав на зустріч тільки тому, що має справи в столиці, він дерматолог і весь цей час підкреслював, що він хороший фахівець і його скрізь цінують. Дуже здивувався, що я не маю вищої освіти і не купила досі свого житла, живемо ми з батьками чоловіка та дорослим сином у двокімнатній квартирі.

Я не почала йому розповідати, як пройшло моє дитинство, а він і не питав. Я зрозуміла з розмови, що в них із сестрою було інше.

Я його ні в чому не звинувачую, але навіщо було погоджуватися на зустріч, не маючи ніяких споріднених почуттів до мене. Коли я запитала, чи знає батько, що зустрінеться зі мною, він відповів: «Я йому говорив, але ця частина життя його не цікавить».

Я дуже шкодую про те, що я їх шукала, тепер мені ще болючіше і образливіше і за себе, і за маму. Вона нічого не знає про це, думала, розповім потім, але тепер немає сенсу засмучувати ще й її.

КІНЕЦЬ.