Я народилася і виросла в селі, тут і зараз живе майже вся моя родина. Тут мої батьки і друзі, тут і дітей ми з чоловіком своїх ростимо.

З Богданом ми живемо окремо від батьків, маємо невеличку хатину. Звісно, вихвалятися, як кажуть люди, зовсім нічим, але свій дах над головою, робота, син і донечка чудові. Що ще потрібно для щасливого життя?

Є тут у мене подружка найкраща, Оксана, моя однокласниця колишня.

З Оксаною ми дружимо, як кажуть, зі шкільної парти, дуже багато чого разом пройшли: і хорошого, і не дуже.

Ми з нею завжди дружили, ходили одна до одної в гості, а потім і сім’ями підтримували гарні стосунки. Ми часто спілкувалися, зустрічалися на свята, декілька разів їздили на море, загалом, нас поєднувало багато чого.

Вийшли ми заміж з різницею в три роки, але, на жаль, у Оксани довго не було дітей, хоча у нас з чоловіком їх уже двоє: донечка і син.

А минулого року у неї з’явилася донечка і, звісно, за куму вона взяла мене, так, як багато років мені про це говорила, а ще взяла свою двоюрідну сестру, як другу пару хрещених батьків.

Я була щаслива за неї, адже розуміла, як довго вона цього чекала і через що пройшла.

А от двоюрідна сестра Оксани з міста, вони в квартирі живуть, мають свій бізнес, досить таки заможні люди. Я ніого не бачила поганого в тому, лише згодом зрозуміла, що буде все не так просто для мене.

На хрестини я купила для похресниці крижму і гарненький костюмчик для немовляти у церкву.

Мені все це обійшлося півтори тисячі гривень, це великі гроші для мене, та от, напевно, ніхто не розуміє того.

А двоюрідна сестра Оксани, Мар’яна, подарувала золотий хрестик з ланцюжком, таж одяг для дівчинки на хрещення і крижму.

Яке ж було моє здивування, коли Оксана і одяг взяла від сестри, і крижму, і. зрозуміло, хрестик з ланцюжком, а своїх речей я й не побачила на дитині. Мені так образливо було, якби вона взяла.

Тоді я не подала вигляду, що мені образливо за це. А Мар’яна тільки всім і розказувала, що вона купила для похресниці своєї і запитувала чи гарний одяг.

Усі вихваляли і її і одяг і яка вона буде чудова хрещена мама, що мені аж незручно було.
Я лише й чекала того часу, коли всі порозходяться додому.

Після тих хрестин у мене такий камінь на душі залишився, що й не передати, адже в центрі уваги була донька Оксани і Мар’яна, а мене наче й не було поряд, наче я не хрещена, як вона.

А цього року на Різдво Оксана запросила мене з кумом і другу пару хрещених батьків, у якій саме Мар’яна.

То та таких подарунків понавозила, що вся родина не відходила від них, всі сиділи, тішилися, розпаковували. А я подарувала зимовий комбінезон, перед тим у Оксани запитала, чи підійде такий, вона погодилася, я майже 2 тисячі гривень віддала за нього.

Та на нього й уваги ніхто не звернув, так і стояв в куточку в кімнаті в пакеті, поки ми всі додому не розійшлися.

Усі родичі сиділи біля іграшок, які купила Мар’яна: там і лялька, яка розмовляє, і розвиваючий килимок, і стільчик красивий для годування. Загалом цілий скарб.

Наша родина всі з села, люди прості, заможних немає, то Мар’яна вихваляється вже і себе вихваляє з усіх сторін, наче спеціально ще робить, щоб і мене затінити.

А мені так прикро, адже я дуже стараюся, постійно сиджу з донькою Оксани, ходжу до неї, бо близько живемо. Сестра її лише на свята приїжджає і строє з себе царицю велику.

Та Оксана так бігає біля неї, що й мене вже не помічає, наче я просто ніщо.

Прикро мені, що стала кумою, хоча так говорити не можна, бо я хрестила дитя.

Але Оксана мене взагалі не цінує і не бачить старання мої, якби я не старалася.

Скоро в похресниці буде день народження, в лютому їй рік. Оксана вже каже, що готується до свята і запросить з міста куму. А я вже не знаю, що мені вигадати, щоб туди не йти. Та чи можна так зробити хрещеній мамі?

КІНЕЦЬ.