10 років тому в нашому під’їзді жили чудові сусіди, ми дружили між собою, ходили один до одного на свята. Потім всі кудись роз’їхалися, з’явилося багато квартирантів, які зі старожилами навіть не віталися.

Так ось, на третьому поверсі, над нами, жила Анна Сергіївна зі своїм сином. Все вона боялася, що він одружується не на «тій» дівчині. А ми подумки невістку її жаліли, адже характер у сусідки був не цукор.

І ось, надумав Павло одружитися. Привів в квартиру дівчину. Струнка, молода блондинка з величезними зеленими очима.

Анна Сергіївна свою майбутню невістку не злюбила з першого дня. Але й не вигнала молодих з квартири. Нехай краще вдома живуть, ніж у інших людей кут знімають.

Через пару тижнів до нас у двері постукали. Увійшла Анна Сергіївна, до гpyдей вона притискала пакунок з паперу, в який раніше завертали ковбасу.

«Тут всі мої цінності, покладіть їх до себе, в сервант, будь ласка! Боюся, як би моя невістка Настя їх до своїх рук не прибрала! ». Мама знизала плечима – прохання -дурниця. І засунула згорток на антресоль. Ми благополучно про нього забули.

Анна Сергіївна переїхала, квартиру вони розміняли. Зв’язок з ними був втрачений.

В цьому році ми свою квартиру виставили на продаж, покупець знайшовся дуже швидко. Розбирали мотлох, багато довелося викинути. І на антресолі знайшли той самий згорток. Розрізали мотузку, а там біжутерія – каблучки, ланцюжки, брошки. Я мамі сказала – нічого тут цінного немає, дрібнички.

Але вона наполягала – ці речі чужі, потрібно повернути їх колишньому власникові. Стали ми довідки наводити, а Анни Сергіївни вже в жuвuх немає. Зате роздобули адресу Насті і Павла. Мама знала, що я їду в столицю у відрядження через 2 тижні. «Ось і спровадиш їм, це їх спадок. Нам чужого не треба! »

Я підійшла до справи відповідально. Заздалегідь домовилася з ними про зустріч. За 10 років у них дві дочки з’явилися. І ось що дивно, все їх благополучне життя – заслуга Насті.

Вона займає високу посаду в державній структурі. Павло ж перебивається випадковими заробітками, а в основному – на машині дочок зі школи забирає і на гуртки розвиваючі відвозить.

Анна Сергіївна невістку недолюблювала, а фактично, вона її сина з болота витягла, в столиці у квартиру заселила.

Я простягнула їм згорток. Павло скривився: «Ой, та не потрібні нам ці цяцьки. Могла б і не привозити їх. Але ти не думай, ми тебе раді бачити! »

А Настя з лагідною усмішкою прийняла з моїх рук біжутерію і подякувала: «Ось, буде дівчаткам пам’ять про бабусю! Спасибі за турботу!”

Які ж, все-таки, люди різні …

КІНЕЦЬ.