Донька навчається у першому класі і вчителька постійно скаржиться, що вона не уважна, розсіяна. Радить більше із нею займатися вдома.

Але у Яни і так навантаження у школі не маленьке, ще заняття у музичній школі, треба ще й відпочивати дитині, і на вулиці погуляти. Готуючись до школи, я трохи займалася з нею вдома, щоб дочці було легше звикнути до занять у класі.

Тоді мені здавалося, що проблем із цим не буде, Яна із задоволенням сідала читати чи писати, їй подобалося навчатися. Але в школі все стало по-іншому, і я помітила, що йде вона туди з небажанням.

Після зауваження вчительки, поговорила з донькою, запропонувала записати її до якоїсь спортивної секції, десь я чула, що заняття спортом дисциплінують, але вона відмовилася. Сказала, що їй подобається займатися музикою, а ось на танці вона пішла б.

Я не згодна з нею, тому що тоді на навчання залишатиметься ще менше часу. Вчителька зателефонувала і сказала, що поговорила з Яною, і ми постійно займаємося вдома, що було, звичайно, не правдою.

Мені соромно, що я так вчинила, але я не могла не відреагувати на її зауваження. Ось тільки трохи нервую, що дочка може сказати інше, а зізнатися їй, що я обдурила вчительку, не можу.

Але що найцікавіше, на чергових класних зборах вчителька сказала, що помітила результати наших занять і задоволена, що ми відреагували на її зауваження належним чином. Я так і не зрозуміла, чи Яна стала краще поводитися, чи вчительці потішило, вона працює в школі перший рік, що її послухали і вона авторитет не тільки для дітей, а й для батьків.

Але як би там не було, головне, що всі задоволені і є позитивним результатом.

КІНЕЦЬ.